Постанова
іменем України
16 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 755/13545/18
провадження № 51-4531км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Єременка М.В.,
захисника Вернера М.А.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу та доповнення до неї засудженого ОСОБА_1, касаційну скаргу його захисника Вернера М.А. на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 8 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100120000726, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Бердянська Запорізької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2 ), неодноразово судимого, останній раз: вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 3 червня 2016 року засудженого за частиною 2 статті 259 КК, статтею 72 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 26 грудня 2016 року (відбув строк покарання),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 259 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 8 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 259 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати та вирішено питання щодо речових доказів.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, 16 липня 2018 року близько 06:50, перебуваючи на пероні станції метро "Лівобережна" КП "Київський метрополітен", використовуючи особистий мобільний телефон марки "Nokia X1", здійснив дзвінок оператора мобільного зв`язку "Лайфселл" з номеру НОМЕР_1 , на телефон спецлінії управління інформаційної підтримки та координації поліції "102" ГУНП у м. Києві, під час якого, достовірно знаючи, що інформація, яку він збирається повідомити, є неправдивою, та розуміючи, що таке повідомлення створить обстановку загального страху і невпевненості населення, порушить громадську безпеку, повідомив про підготовку вибуху на станції метро "Гідропарк" КП "Київський метрополітен".
У результаті перевірки слідчо-оперативною групою станції метро "Гідропарк", вищевказане повідомлення ОСОБА_1 не підтвердилося. Тобто повідомлення про підготовку вибуху було завідомо неправдиве.
Крім того, ОСОБА_1 16 липня 2018 року близько 08:29 перебував на пероні станції метро "Лівобережна" та, використовуючи цей же особистий мобільний телефон, здійснив дзвінок на номер "102" ГУНП у м. Києві, під час якого, достовірно знаючи, що інформація, яку він збирається повідомити, є неправдивою, та розуміючи, що таке повідомлення створить обстановку загального страху і невпевненості населення, порушить громадську безпеку, повторно повідомив про підготовку вибуху на станції метро "Лівобережна".
У результаті перевірки слідчо-оперативною групою станції метро "Лівобережна", вищевказане повідомлення ОСОБА_1 не підтвердилося, вибухових пристроїв та вибухонебезпечних речовин на цій станції метро не виявлено, тобто повідомлення про підготовку вибуху було завідомо неправдиве.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 8 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
У касаційній скарзі захисник не погоджується із судовими рішеннями, просить їх скасувати та закрити кримінальне провадження стосовно його підзахисного. При цьому зазначає, що дії ОСОБА_1 мали правомірний характер, а повідомлення про наявність вибухонебезпечних предметів на станціях метро було виконанням громадського обов`язку.
Тобто вважає, що винуватість його підзахисного стороною обвинувачення не доведена, і в діях останнього відсутній склад злочину.
Разом із тим захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги, а висновок колегії суддів про те, що не заслуговують на увагу твердження ОСОБА_1 про відсутність суб`єктивної сторони інкримінованого йому злочину, є невмотивованим та належним чином необґрунтований.
Крім того, захисник вказує на соціальний статус свого підзахисного, який має досвід роботи викладачем, а також посилається на копії долучених до матеріалів справи дипломів про вищу освіту та стан здоров`я його підзахисного, який у час вчинення кримінального правопорушення виявляв ознаки органічного розладу особистості, має хронічну ішемічну хворобу серця, кардіосклероз, облітеруючий атеросклероз нижніх кінцівок.
У своїй касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суди не розібрались у фактичних обставинах справи, не врахували висновків судової фоноскопічної експертизи №9/448 від 31 серпня 2018 року, оскільки з його мобільного телефону дзвонила стороння особа, а тому кримінальне провадження стосовно нього слід закрити.
Також засуджений вважає, що поза увагою суду залишились його характеризуючі дані, а саме те, що він має три вищі освіти, є кандидатом філософських наук, доцентом, має 39 років трудового стажу, двічі обирався головою профспілки, має численні заохочення та почесні грамоти органів влади м. Львова та Львівської області, також має 10 дітей, 7 онуків та 5 правнуків.
Водночас, на думку засудженого, суд апеляційної інстанції не врахував у своєму рішенні його похилого віку, стану психічного та фізичного здоров`я, відсутності матеріальної шкоди від злочину та обтяжуючих покарання обставин. При цьому ОСОБА_1 зазначає, що суди не допитали свідків сторони захисту, не перекваліфікували його дії з частини 2 статті 259 КК на статтю 39 КК, не розглянули його клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та призначили неправомірне покарання, що призвело до постановлення незаконних рішень у справі.
У доповненнях до касаційної скарги засуджений просить звільнити його від відбування покарання за пунктом 6 частини 1 статті 537 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та за частиною 2 статті 84 КК у зв`язку із хворобами, про які зазначив захисник у касаційній скарзі.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, який підтримав свою касаційну скаргу та касаційну скаргу свого підзахисного, доводи самого засудженого, який також підтримав касаційну скаргу свого захисника та просив задовольнити свою касаційну скаргу, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисника та засудженого не підлягають задоволенню.
Мотиви Суду.
Відповідно до частини 1 статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно до вимог статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Однак під час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він заперечує факт вчинення його підзахисним кримінального правопорушення, стверджуючи про наміри особи виконати свій громадський обов`язок та попередити можливі негативні наслідки.
Натомість такі доводи захисника, наведені ним у касаційній скарзі, є неспроможними з огляду на таке.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази, при цьому заслухавши показання ОСОБА_1, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 259 КК.
Суд першої інстанції вказав на показання самого винного, який підтвердив, що саме в зазначений в обвинувальному акті час та в зазначеному місці телефонував у поліцію і попереджав про наявність на станціях метро "Лівобережна" та "Гідропарк" вибухонебезпечних предметів, а для того, щоб прискорити дії поліції, вказав, що вибух відбудеться за 15 хвилин. Допитані під час судового розгляду свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суду повідомили, що вони здійснювали відпрацювання за фактом повідомлення про замінювання станцій метро "Лівобережна" та "Гідропарк" у м. Києві. При цьому вказана інформація була перевірена, однак свого підтвердження не знайшла, під час оперативно-розшукових робіт було знайдено особу, яка телефонувала, ним виявився ОСОБА_1, при якому було знайдено мобільний телефон, з якого він телефонував на "102".