Постанова
іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 533/285/19
провадження № 51-5834км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Вус С. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Оловятенко Олени Юріївни на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 28 лютого 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170200000367, щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кобеляцькогорайонного суду Полтавської області від 28лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1360 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 422,06 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди 40 000 грн.
Як установив місцевий суд, 29 листопада 2018 року близько 18:00 у магазині "ІНФОРМАЦІЯ_2" в с. Пригарівка Козельщинського району Полтавської області в ході бійки, що виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, ОСОБА_1 умисно завдав одного удару правою рукою, стиснутою в кулак, у ділянку обличчя зліва потерпілому ОСОБА_2 та, поваливши потерпілого на підлогу, пальцями рук став давити йому на очі і вкусив за праву щоку, тим самим заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 28 вересня 2020 року апеляційну скаргу захисника Оловятенко О. Ю. залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, викладені в касаційній скарзі
За змістом касаційної скарги захисник Оловятенко О. Ю., не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо ОСОБА_1, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону танеправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати їх і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК, оскільки у нього не було умислу на заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, вказані дії він вчинив у межах необхідної оборони, адже захищався від протиправних дій потерпілого. Вважає, що висновок комісійної судово-медичної експертизи від 19 вересня 2019 року № 82 є недопустимим доказом, у зв`язку із тим, що відсутні докази залучення належним чином амбулаторної картки потерпілого до матеріалів провадження. За її твердженням, місцевий суд не викликав і не допитав понятих, а також не витребував викопіровки із журналу реєстрації потерпілих по травмпункту Козельщинської ЦРЛ із записом про звернення ОСОБА_2 30 листопада 2019 року та викопіровки із журналу реєстрації рентгенкабінету цієї лікарні від 03 грудня 2018 року. Зазначає, що порушуючи вимоги ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), місцевий суд вийшов за межі висунутого обвинувачення. Вважає недопустимим протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_2, оскільки понятим виступала зацікавлена особа, яка брала участь у слідчому експерименті за участю свідка ОСОБА_3 в одному і тому ж кримінальному провадженні. Крім того, зазначає про відсутність підпису потерпілого у графі попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань у протоколі слідчого експерименту. Скаржиться на порушення права на захист, оскільки ОСОБА_1 був позбавлений права брати участь у слідчому експерименті. На думку захисника, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема, не взято до уваги показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Вказує про те, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 404 КПК, не дослідив повністю доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження, та не надав їм жодної правової оцінки. Крім того, вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив її доводів, не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги та не дав вичерпної відповіді на всі доводи, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
В письмовому клопотанні потерпілий ОСОБА_2 та його представник Мурашко О. А. просили касаційну скаргу адвоката Оловятенко О. Ю. залишити без задоволення.
У судовому засіданні прокурор Гошовська Ю. М. просила залишити касаційну скаргу без задоволення, як необґрунтовану, а судові рішення-без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
З урахуванням наведеного доводи захисникапро те, що місцевий суд не взяв до уваги показань свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1, стосуються фактичних обставин кримінального провадження, а тому відповідно до ст. 433 КПК не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Наведених вище вимог закону судидотрималися.
Суд першої інстанції, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст.125 КК, тобто заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я потерпілого.З позицією місцевого суду погодився і апеляційний суд.
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .
Так, суд проаналізував показання потерпілого ОСОБА_2 щодо обставин, за яких засуджений заподіяв йому тілесні ушкодження, свідків, які під час допиту надали показання щодо відомих їм обставин події, фактичні дані, що містяться у протоколах слідчих дій, висновках судово-медичних експертиз, зміст яких докладно відображено у вироку.
При цьому суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.
На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_1 саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.
Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі захисникаОловятенко О. Ю.,про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125КК, то вони не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Частиною 2 ст. 125 КК встановлено відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується тільки умисною формою вини. Відповідальність за цією статтею настає і в тих випадках, коли умисел винного було спрямовано на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, якщо фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.
Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їхнє співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які би не перевищували меж необхідності, а шкода, заподіяна особі, яка здійснює посягання, не перевищувала би необхідну.
Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій під час судового розгляду ретельно перевірили доводи сторони захисту, яка не погоджувалася із кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК та наголошувала на наявності в його діях стану необхідної оборони, та спростували їх.
Так, спростовуючи ці доводи, судапеляційної інстанцій обґрунтовано зазначив, що 29 листопада 2018 року в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_2" посягання на ОСОБА_1 зі сторони потерпілого ОСОБА_2 не було.
Посилання захисника про відсутність у ОСОБА_1 умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 і твердження про необхідну оборону спростовуються дослідженими під час судового розгляду доказами, а саме: показаннями самого обвинуваченого, який у судовому засіданні пояснив, що коли прибув на місце події, то побачив на вулиці неподалік магазину автомобіль і чоловіків. Він підійшов до ОСОБА_2 та завів його до магазину, щоб розібратися, потім між ними виникла сварка; показаннями потерпілого ОСОБА_2, який повідомив про те, що разом із друзями відпочивав у магазині, після того як вони сіли до автомобіля, до них підійшов ОСОБА_1 та запросив його зайти до магазину, підвів до продавця і почав з`ясовувати відносини, після цього ОСОБА_1 завдав йому одного удару кулаком в обличчя, потім повалив на підлогу та став давити пальцями на очі і вкусив його за щоку.
Наведені дані свідчать, що ОСОБА_1 не перебував у стані необхідної оборони, адже в цей момент із боку потерпілого не було реальної загрози і не існувало суспільно-небезпечного посягання на його життя і здоров`я.
З урахуванням викладеного вчинений ОСОБА_1 злочин обґрунтовано отримав юридично-правову кваліфікацію саме за ч. 2 ст. 125 КК. Разом з умислом вчинення цього злочину під час судового провадження було з`ясовано всі передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, у вироку відповідно до ст. 374 КПК зазначено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановлено і вказано місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки, а також наведено докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 .
Водночас не заслуговують на увагу і твердження захисника Оловятенко О. Ю.про те, що місцевий судпід час розгляду справи вийшов за межі пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення.
За змістом ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Саме частина обвинувального акта, де викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які сторона обвинувачення вважає встановленими, правова кваліфікація правопорушення, і встановлює межі судового розгляду кримінального провадження. Тобто ці межі визначаються з урахуванням висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Згідно зі ст. 338 КПК з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Зазначені зміни відбуваються шляхом складання та подання до суду обвинувального акта, в якому формулюється змінене обвинувачення.
Як встановлено з матеріалів провадження, в судовому засіданні виникла необхідність зміни обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_1, з ч. 1 ст. 122 на ч. 2 ст. 125 КК у зв`язку із тим, що за висновком комісійної судово-медичної експертизи від 19 вересня 2019 року № 82 у потерпілого ОСОБА_2 виявлено легкі тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров`я.У зв`язку із цим прокурор відповідно до вимог вищезазначеної норми процесуального закону склав новий обвинувальний акт від 14лютого 2020 року зі зміненим обвинуваченням щодо ОСОБА_1 та подав його до суду.
З матеріалів провадженнявбачається, що зміни до обвинувального акта відповідають вимогам КПК, тому твердження сторони захисту про протилежне є безпідставним.
Посилання ж захисника на те, що чинним КПК не передбачено оформлення процесуального рішення прокурора як "Зміни до обвинувального акта", не грунтуются на нормах кримінального процесуального закону, згідно з якими прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа (ст. 338 КПК).
Доводи захисника про те, що висновок комісійної судово-медичної експертизи від 19 вересня 2019 року № 82 є недопустимим доказом, оскільки відсутні докази залучення належним чином амбулаторної картки потерпілого до матеріалів провадження, є необґрунтованими.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження 01 липня 2019 року в ході судового провадження стороною захисту було заявлено клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи для визначення характеру та тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень. За клопотанням обвинуваченого ОСОБА_1 ухвалою місцевого суду від 01 липня 2019 року було призначено комісійну судово-медичну експертизу, на дослідження якої було надано рентгенологічні знімки, матеріали кримінального провадження, а також медичну карточку амбулаторного хворого ОСОБА_2, яка була добровільно надана суду потерпілим ОСОБА_2 в судовому засіданні 01 липня 2019 року та долучена до матеріалів провадження. Крім того, в суді першої інстанції було допитано експерта ОСОБА_6, якій сторона захисту могла поставити запитання.