П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 614/1290/18
провадження № 51-2116км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді Антонюк Н. О.,
суддів Бущенка А. П., Шевченко Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гладкіх Л. М.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 , захисника Аскреткова Артема Вячеславовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 15 квітня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимий, останнього разу 04 лютого 2015 року вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 317, ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці, 26 квітня 2018 року звільнений умовно-достроково (невідбутий термін покарання 6 місяців 1 день),
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК), і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за: ч. 1 ст. 162 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 грн на відшкодування майнової шкоди, а на користь Комунального закладу охорони здоров`я "Ізюмський медичний коледж" 8342,20 грн на відшкодування майнової шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року вирок місцевого суду змінено в частині вирішення питання щодо долі речових доказів, в іншій частині вирок залишено без змін.
Судами встановлено, що 08 листопада 2018 року в нічний час (більш точного часу досудовим слідством встановити не вдалося) ОСОБА_1, маючи умисел на крадіжку чужого майна з метою збагачення, повторно, з корисливих мотивів, шляхом пошкодження запірного пристрою на воротах проникнув у гаражне приміщення, розташоване на території Ізюмського медичного коледжу за адресою: вул. Старопоштова, 41, м. Ізюм, Харківська область, та, діючи таємно, усвідомлюючи, що за його діями ніхто не спостерігає, з автомобіля ЗАЗ - 1102, державний номер НОМЕР_1, викрав запчастини, чим заподіяв Комунальному закладу охорони здоров`я "Ізюмський медичний коледж" матеріальної шкоди на загальну суму 8342,20 грн.
Крім того, 13 листопада 2018 року о 14:30 ОСОБА_1, маючи умисел на крадіжку чужого майна з метою особистого збагачення, діючи повторно, з корисливих мотивів, шляхом пошкодження металопластикового віконного отвору проникнув у будинок АДРЕСА_2 та, діючи таємно, усвідомлюючи, що за його діями ніхто не спостерігає, викрав речі, які належать ОСОБА_2, чим заподіяв останньому матеріальної шкоди на загальну суму 18 732,41 грн.
Також 15 листопада 2018 року близько 10:30 ОСОБА_1, діючи умисно, не отримавши дозволу власника житла, застосовуючи зв`язку ключів, яку взяв із собою заздалегідь, шляхом підбору ключа до замка вхідних дверей проникнув до квартири АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_3 та розташована на АДРЕСА_4, де під час вчинення злочину був помічений власником квартири. ОСОБА_1, намагаючись уникнути відповідальності, з місця злочину зник.
04 квітня 2019 року приблизно о 13:00 ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення, шляхом пошкодження вхідних дверей, проникнув до роздягальні співробітників акушерсько-гінекологічного відділення Ізюмської ЦМЛ, розташованої на другому поверсі цього медичного закладу, за адресою: пров. Залікарняний, 2, м. Ізюм, Харківська область, звідки намагався таємно викрасти пакет з речами, що належать ОСОБА_4 , загальною вартістю 267,12 грн. Під час здійснення крадіжки вказаних речей дії ОСОБА_1 були помічені молодшою медичною сестрою акушерсько-гінекологічного відділення ОСОБА_5, яка в цей момент заглянула до роздягальні.
Усвідомлюючи, що його злочинні дії помітили та розцінюються ОСОБА_5 як викрадення чужого майна, ОСОБА_1 , не полишаючи викраденого майна, реалізуючи умисел на його відкрите викрадення, діючи з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення, з викраденим майном залишив місце вчинення злочину, проте був помічений ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які почали переслідувати його.
У подальшому, зрозумівши, що з викраденим майном йому не вдасться уникнути переслідування, ОСОБА_1 викинув викрадені речі та втік з місця події, тим самим виконав всі дії, які вважав необхідними для заволодіння викраденим майном, але не довів свого злочинного наміру до кінця з причин, які не залежали від його волі.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 вважає, що вирок є незаконним і необґрунтованим, та просить його скасувати і пом`якшити йому покарання. Зазначає, що злочин за ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 186 КК підлягає перекваліфікації, оскільки ніхто не бачив, як він викрав пакет з речами, а показанням свідка ОСОБА_5 судами надано неправильну оцінку.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 186 КК кваліфіковані неправильно, оскільки вони мають кваліфікуватись як таємне викрадення чужого майна. Досудове розслідування та судовий розгляд було проведено не в повному обсязі та односторонньо.
Серед іншого скаржник стверджує, що показання свідків у цьому кримінальному провадженні різняться між собою та суперечать матеріалам справи, просить визнати їх неналежними та недопустимими, вказує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутній аудіо- і відеозапис судового розгляду в суді першої інстанції.
На його думку, призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 162 КК є занадто суворим, а покарання за ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років призначено всупереч вимогам ч. 3 ст. 68 КК.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений підтримав вимоги касаційних скарг та просив їх задовольнити. У судовому засіданні наголосив, що 04 квітня 2019 року він мав намір вчинити крадіжку, бажання скоїти відкрите викрадення чужого майна у нього не було. Звертав увагу суду на те, що сам факт викрадення пакета з речами ніхто не бачив.
Прокурор просила залишити судові рішення без змін, а касаційні скарги засудженого та захисника без задоволення.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, заяв (клопотань) не подали.
Мотиви Суду
Суд заслухав суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи та дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185 КК, та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються. Натомість захисник та засуджений не погоджуються з висновками суду щодо кваліфікації дій останнього за ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 186 КК за епізодом, що мав місце 04 квітня 2019 року.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційних скаргах, згідно з вимогами ч. 1 ст. 438 КПК не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.