ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 133/3337/19
провадження № 51-453 кмо 20
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого судді Кравченка С.І.,
суддів Анісімова Г.М., Короля В.В., Луганського Ю.М.,
Наставного В.В., Огурецького В.П., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Ігнатенка Ю.В.,
прокурора Кулаківського К.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 6 липня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Слідчий суддя Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ухвалою від 10 січня 2020 року відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого та начальника слідчого відділення Козятинського відділення поліції Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 2 липня 2020 року ОСОБА_1 оскаржив його до апеляційного суду.
Ухвалою від 6 липня 2020 року суддя Вінницького апеляційного суду, керуючись положеннями ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1,оскільки це рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку відповідно до статей 307, 309 КПК України.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, вказуючи на незаконність та необґрунтованість ухвали апеляційного суду, просить її скасувати й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник зазначає, що нормами Конституції України визначено його право на оскарження ухвали слідчого судді, що підтверджено і Рішенням Конституційного Суду України № 4-р(ІІ)/2020 від 17 червня 2020 року, яким визнано неконституційним положення ч. 3 ст. 307 КПК України. Крім того, стверджує, що апеляційний суд, прийнявши рішення про відмову у відкритті провадження за його скаргою, позбавив його права на доступ до правосуддя та порушив загальні принципи кримінального судочинства, а також гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (статті 6,13,14) права.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Ухвалою Верховного Суду колегії судів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 5 листопада 2020 року матеріали вказаного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі ст. 434-1 КПКУкраїни передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку із тим, що вважала за необхідне відступити від висновків про застосування норм кримінального процесуального закону у подібних правовідносинах, викладених відповідно в постановах колегії суддів Третьої та Першої судових палат Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року (справа № 133/136/20, провадження № 51-3975 км 20) та від 1 жовтня 2020 року (справа № 454/2083/13-к, провадження № 51-6914 ск18).
Так, у зазначених постановах викладено висновок про те, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України оскарженню в апеляційному порядку підлягають лише ті ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, які постановлені вже після 17 червня 2020 року. Також вказано, що Рішення Конституційного Суду України у даному випадку не має зворотної дії в часі, а тому при вирішенні питання щодо можливості оскарження ухвали слідчого судді підлягають застосуванню норми, які діяли на момент її постановлення.
Проте колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду з указаним висновком не погодилась, мотивуючи це тим, що з моменту прийняття вказаного Рішення Конституційним Судом України скасовано обмеження на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення. Так як суддя Вінницького апеляційного суду постановив оскаржувану ухвалу 6 липня 2020 року, тобто після прийняття Конституційним Судом України Рішення № 4-р(ІІ)/2020, на думку колегії суддів, апеляційний суд всупереч вимог ст. 5 КПК України необґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, чим обмежив право особи на оскарження судового рішення в апеляційному порядку.
З огляду на викладене, з метою забезпечення єдності судової практики провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 6 липня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі ст. 434-1 КПК України було передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, ухвалу апеляційного суду просив залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Частиною 3 ст. 9 КПК України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.
Виникнення, зміна або припинення кримінально-процесуальних відносин завжди пов`язано із конкретним юридичним фактом, який тягне за собою юридичні наслідки.
Згідно з положеннями ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України". Окрім цього у ст. 97 цього Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Враховуючи наведені положення ч. 1, 3 ст. 9 КПК України й ст. 151-2, 152 Конституції України, ухвалення Конституційним Судом України рішення, яким Закони, інші акти або їх окремі положення, визнаються неконституційними, є юридичним фактом, який слугує підставою для виникнення, зміни або припинення кримінально-процесуального правовідношення.