Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 442/928/19
провадження № 61-3893 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представника позивача - ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
представник відповідача - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.
Позовна заява мотивована тим, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14 листопада 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 1122, їй на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Також на праві власності їх належить земельна ділянка, на якій розташовано вказаний житловий будинок.
ОСОБА_3 є її колишнім чоловіком, шлюб між ними розірвано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2016 року.
Відповідач постійно проживає у вказаному будинку, чим чинить їй перешкоди у здійсненні права власності, зокрема права володіння та користування житловим будинком, створює конфліктні ситуації, веде маргінальний образ життя, вчиняє сварки, чим створює небезпеку для її життя та здоров`я, вона позбавлена права на мирне володіння та користування своєю власністю.
Ураховуючи викладене, посилаючись на статті 319, 321 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди у здійсненні власником права користування та розпорядження житловим будинком шляхом виселення відповідача із займаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2019 року у складі судді Гарасимків Л. І. позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження належним їй на праві власності житловим будинком, шляхом виселення ОСОБА_3, із житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доведено факт протиправної поведінки відповідача, який створює для позивача неможливі умови для проживання, вчиняє сварки, створюючи останній небезпеку для життя та її здоров`я, що підтверджується відповідними судовими рішеннями та протоколами про адміністративне правопорушення, тобто порушення відповідачем правил співжиття носить систематичний характер і робить неможливим для позивача проживання з ним в одному будинку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду м. Львова від 25 червня 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з даним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 07 лютого 2019 року. Події, що стали підставою звернення із даним позовом, мали місце у 2016 та 2017 роках і щодо відповідача вже було вжито заходи попередження або громадського впливу. При цьому позивачка не надала жодних доказів про те, що такі заходи не дали позитивних результатів. Вимога про виселення з підстав, передбачених статтею 116 ЖК України, може бути заявлена лише у разі, коли після застосування заходів впливу до винної в порушенні правил громадського співжиття особи її поведінка не змінилася і вона вчинила нові неправомірні дії, несумісні з установленими правилами соціального співіснування.
Враховуючи наведене, вимоги позивачки про виселення ОСОБА_3 є передчасними і не підлягають задоволенню, оскільки нею не доведено порушення прав, за захистом яких вона звернулася до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі 679/1657/18, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 442/928/19 з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2020 року вказану справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що спірний житловий будинок набуто позивачем у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину, а тому є її особистою приватною власністю. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2016 року справа № 442/1583/16, яке вступило в законну силу.
Вважав висновок апеляційного суду про те, що в даному випадку події, що стали підставою звернення із даним позовом, мали місце у 2016 та 2017 роках і щодо відповідача вже було вжито заходи попередження або громадського впливу, необгрунтованим, так як зі змісту статті 116 ЖК України не випливає, що особа обов`язково повинна бути притягнута до адміністративної відповідальності. Систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 679/1657/18.
Відповідач фактично проживає у спірному будинку як колишній член сім`ї позивача, між сторонами існує тривалий конфлікт, відповідач систематично створює конфліктні ситуації, регулярні сварки, що порушує правила співжиття і це робить неможливим для неї проживання з ним в одному будинку та добровільно не бажає звільнити житло позивача. Систематичні порушення правил співжиття з боку ОСОБА_3 мають негативний вплив на спокій, стиль і спосіб життя власникам спірного житла, та створюють непотрібну психологічну напругу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстави для скасування судового рішення відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 листопада 2018 року.
У зазначеному будинку зареєстрований та постійно проживає ОСОБА_3 - колишній чоловік ОСОБА_1 . Шлюб між сторонами розірвано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2016 року, що набрало законної сили.
Листом Дрогобицького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 11 грудня 2016 року за № 17123/44/01-16 ОСОБА_1 повідомлено про розгляд її заяви щодо поведінки ОСОБА_3, з яким проведено профілактичну бесіду виховного характеру для недопущення подібних конфліктів у майбутньому (а.с. 22).
Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08 вересня 2017 року у справі № 442/5811/17 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, що мало місце 08 червня 2017 року (а.с. 10).
Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 вересня 2017 у справі № 442/5995/17 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП, яке мало місце 23 липня 2017 року (а.с. 9).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.