Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 489/615/18
провадження № 61-10607св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року у складі судді Тихонової Н. С. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Самчишиної Н. В., Царюк Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, посилаючись на те, що з грудня 1997 року по квітень 2017 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2, вони проживали однією сім`єюза адресою: АДРЕСА_1, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки і спільний сімейний бюджет. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дочка ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_4 . Факт їх спільного проживання однією сім`єю протягом 20 років підтверджується фотографіями, роздруківками їх спілкування в соціальних мережах та актом про проживання від 20 вересня 2017 року, підписаним свідками та затвердженим паспортистом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "УЮТ 5-А" (далі - ОСББ "УЮТ 5-А"). Про те, що відповідач визнавала його своїм чоловіком, свідчить її заява, подана у 2016 році до кіберполіції. З 19 жовтня 1998 року він є фізичною особою-підприємцем, підприємницьку діяльність не зупиняв, отримував постійний прибуток, певний час перебував у трудових відносинах з відповідачем. Його проживання та реєстрація за однією адресою з відповідачем підтверджується офіційними документами, оформленими під час його навчання та складання іспиту з метою отримання посвідчення водія. В період з 2001 по 2003 роки він не був зареєстрований за однією адресою з відповідачем, однак фактично проживав за тією ж адресою, працював у місті Миколаєві, що підтверджується звітами до органів Державної податкової інспекції за вказаний період. Також з його карткового рахунку оплачувалися кошти за послуги ОСББ "УЮТ 5-А". Окремим доказом наявності взаємних обов`язків сторін є також договір поруки, укладений між ним та Відкритим акціонерним товариством "Ерсте Банк" (далі - ВАТ "Ерсте Банк") з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед банком. В період проживання однією сім`єю вони набули у власність таке майно: транспортний засіб SSANG YONG ACTION, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 67,4 кв. м; однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 41,8 кв. м; нежитлове приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів загальною площею 119,9 кв. м в будинку АДРЕСА_4 . Вказане нежитлове приміщення здається в оренду, а грошові кошти в сумі 85 000 грн, отримані як орендна плата, знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 в Акціонерному товаристві Комерційному банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"). Враховуючи викладене, оскільки домовленості про добровільний розподіл майна, що є спільною сумісною власністю, між сторонами не досягнуто, ОСОБА_1 просив:
1. встановити факт його спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 в період з 03 грудня 1997 року по 01 квітня 2017 року;
2. визнати об`єктами права спільної сумісної власності:
- транспортний засіб SSANG YONG ACTYON, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- квартиру АДРЕСА_2 ;
- квартиру АДРЕСА_3 ;
- нежитлове приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів в будинку АДРЕСА_4 ;
3. визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна в порядку розподілу спільного сумісного майна;
4. стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 42 500 грн, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 в АТ КБ "ПриватБанк".
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання сторін однією сім`єю з 03 грудня 1997 року не ґрунтуються на нормах матеріального права, так як Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), що діяв до 01 січня 2004 року, не передбачав можливості встановлення такого факту. Квартиру АДРЕСА_2 вона придбала 14 жовтня 1997 року за власні кошти, перебуваючи у шлюбі з іншим чоловіком. У вказаній квартирі позивач проживав та був зареєстрований на підставі договору найму від 21 грудня 2004 року, тобто як особа без родинних відносин з власником. В січні 2010 року ОСОБА_1 виїхав з квартири у зв`язку з припиненням договору найму та змінив місце проживання. Сторони мали дружні, ділові, часом близькі стосунки протягом багатьох років, однак однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в розумінні статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), ніколи не проживали. За рахунок власних коштів 15 травня 2001 року вона придбала квартиру АДРЕСА_5, а 26 липня 2002 року - квартиру АДРЕСА_6 в цьому ж будинку, які є суміжними та в подальшому були об`єднані, переведені в нежитловий фонд і перетворені в приміщення інтернет-клубу. Вказане нежитлове приміщення 02 квітня 2004 року було передано в оренду позивачу за договором оренди, а починаючи з квітня 2007 року - в оренду Публічному акціонерному товариству Комерційному банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"). 15 квітня 2008 року вона придбала квартиру АДРЕСА_3 . Ця квартира була придбана за рахунок коштів, отриманих нею від здачі в оренду нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_4 , а також - коштів, отриманих у кредит у ВАТ "Ерсте Банк". Таким чином, спірне майно не підлягає поділу як спільне сумісне майно, оскільки вона придбала його за рахунок власних коштів.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 грудня 2018 року ОСОБА_3 (доньку сторін) залучено до участі у справі як третю особу.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 01 січня 2004 року по 01 травня 2017 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : транспортний засіб SSANG YONG ACTYON, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; нежитлове приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів по АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_3 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 просив встановити факт його сумісного проживання з відповідачем в період з грудня 1997 року до квітня 2017 року, однак до 01 січня 2004 року діяв КпШС України, яким не було передбачено можливості визнання факту спільного проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого ними майна їх спільною власністю. Тому позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період до 01 січня 2004 року задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю правових підстав. При цьому, враховуючи наявність у сторін двох дітей різного віку та докази, які підтверджують спільну працю, відпочинок, листування між сторонами, дохід позивача, оплату ним комунальних послуг та проживання сторін з дітьми в одній квартирі, доведеними є факти спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 01 травня 2017 року і набуття ними спільного сумісного майна, а саме: транспортного засобу SSANG YONG ACTYON, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; нежитлового приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів в будинку АДРЕСА_4 ; квартири АДРЕСА_3 . Квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 придбала 14 жовтня 1997 року, а факт спільного проживання однією сім`єюОСОБА_1 просив встановити в період з 03 грудня 1997 року. Тому позовні вимоги про визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя суперечать вимогам законодавства та не можуть бути прийняті судом до уваги. За договором дарування від 12 червня 2017 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 нежитлове приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів в будинку АДРЕСА_4, а за договором дарування від 26 липня 2017 року - квартиру АДРЕСА_3 . Вказані договори позивач не оспорював, тому його позовні вимоги про поділ зазначеного нерухомого майна, яке перебуває у власності іншої особи, не підлягають задоволенню, так як заявлені передчасно. Пояснення третьої особи ОСОБА_3 як свідка не заслуговують на увагу, оскільки вона зацікавлена у вирішені спору на користь відповідача у зв`язку з набуттям права власності на спірне нерухоме майно. Позовні вимоги про поділ транспортного засобу SSANG YONG ACTYON, 2008 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, не підлягають задоволенню, оскільки право власності на нього зареєстроване за позивачем, а відповідач не навела заперечень з цього приводу, тобто відсутнє порушення прав позивача на вказане майно. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь грошових коштів у розмірі 42 500 грн, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 в АТ КБ "ПриватБанк", не доведені, тому також не підлягають задоволенню.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 42 500 грн, визнання спільною сумісною власністю сторін трикімнатної квартири АДРЕСА_2 та відмови в розподілі майна в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядалося.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року в частині визнання нежитлового приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів по АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нежитлового приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів по АДРЕСА_4 їх спільною сумісною власністю відмовлено. Рішення цього ж суду в частині визначення періоду проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрацію шлюбу змінено, встановлено, що даний період становить з 01 січня 2004 року по 01 квітня 2017 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просив встановити факт його спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 в період з 03 грудня 1997 року по 01 квітня 2017 року, однак місцевий суд вийшов за межі заявлених позовних вимог та встановив цей факт з 01 січня 2004 року по 01 травня 2017 року, тому рішення суду в означеній частині необхідно змінити, зазначивши період спільного проживання сторін з 01 січня 2004 року по 01 квітня 2017 року. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що встановлюючи факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції не врахував, що з 06 липня 2001 року по 04 лютого 2005 року сторони були зареєстровані та проживали в різних місцях, що з 04 лютого 2005 року по 04 лютого 2006 року позивач був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 тимчасово, а з 12 травня 2006 року - без зазначення дати зняття з обліку, що між сторонами укладався договір найму цієї квартири від 21 листопада 2004 року строком на 5 років, пояснення третьої особи - ОСОБА_3, а також висновок Інгульського відділу поліції Головного управління національної поліції в Миколаївській області від 18 вересня 2017 року, не заслуговують на увагу, так як цим обставинам та доказам місцевий суд дав належну правову оцінку в сукупності з іншими доказами у справі, якими підтверджено проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Заперечуючи проти прийняття фотографій як доказів, представник відповідача не заперечував того, що на них зображені сторони, їх діти, родичі та друзі. Квартиру АДРЕСА_5 відповідач придбала 15 травня 2001 року, а квартиру АДРЕСА_6 в цьому ж будинку - 26 липня 2002 року, тобто до набрання чинності СК України, і доказів того, що роботи по переобладнанню зазначених квартир відбувалися в період після 01 січня 2004 року, не надано. Крім того, дозвіл на переобладнання вказаних квартир в нежитлове приміщення надано відповідачу як приватному підприємцю, а позивач не надав достатньої кількості безспірних доказів внесення ним майнового або трудового вкладу в їх придбання та реконструкцію. Тому висновок суду першої інстанції про визнання нежитлового приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів в будинку АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є помилковим. Доводи відповідача про те, що квартира АДРЕСА_3 була придбана 15 квітня 2008 року за її особисті кошти, отримані від оренди нежитлового приміщення, та кошти, отримані у кредит, за яким всі зобов`язання виконані нею особисто, не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції в означеній частині, оскільки в цей період часу сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а доказів того, що на придбання квартири були витрачені саме кошти від оренди нежитлового приміщення, суду не надано. Фактично вказана квартира була придбана за спільні кошти сторін, переважна частина яких була отримана у кредит, погашений у 2009 році. Позивач не пропустив строк для звернення до суду, оскільки дізнався про порушення свого права після припинення спільного проживання з відповідачем, тобто після 01 квітня 2017 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
24 травня 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи і необґрунтовано взяли до уваги надані позивачем фотографії та роздруківки спілкування із соціальних мереж, які були штучно створені позивачем для отримання бажаного результату при розгляді справи та не можуть вважатися належними, допустимими та достовірними доказами, а також електронні докази, оскільки з них неможливо встановити, ким, коли та з яких носіїв інформації вони отримані, чи не вносилися в них зміни. Визнавши квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю сторін, суди не перевірили, за рахунок яких коштів вона була придбана, чи мав позивач кошти на її придбання, чи виконував він солідарно з нею кредитні зобов`язання перед ВАТ "Ерсте Банк".
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 лютого 2019 року, посилаючись на те, що факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з грудня 1997 року по квітень 2017 року підтверджується наданими ним та дослідженими судами доказами, показаннями свідків. Спірне нерухоме майно по АДРЕСА_4 було зареєстроване за відповідачем у зв`язку з фінансовою доцільністю (оподаткуванням), однак воно було придбане, переобладнане та відремонтоване за рахунок їх спільних коштів. Тому місцевий суд дійшов правильного висновку про визнання спільною сумісною власністю сторін нежитлового приміщення інтернет-клубу та магазину фотоапаратів в будинку АДРЕСА_4 .
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Миколаєва.
26 червня 2019 року справа № 489/615/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 14 жовтня 1997 року № 2034-Л, зареєстрованим на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який було розірвано 02 грудня 1997 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 - донька ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвами про народження.
За договором купівлі-продажу нерухомого майна від 15 травня 2001 року № 3096-Л, зареєстрованим на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі, ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_5 .
За договором купівлі-продажу нерухомого майна від 26 липня 2002 року № 3529-Л, зареєстрованим на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі, ОСОБА_2 придбала квартиру
АДРЕСА_7 -2004 роках приміщення квартир АДРЕСА_8, АДРЕСА_9 були переобладнані під магазин та інтернет-клуб.
Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24 березня 2004 року № 523 було затверджено акт державної технічної комісії від 15 березня 2004 року про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом інтернет-клубу та магазину фототоварів по АДРЕСА_4 на приватного підприємця ОСОБА_2 покладено обов`язок забезпечити експлуатацію вказаних інтернет-клубу та магазину фототоварів, а також мереж електропостачання, водопостачання, каналізації, благоустрій та озеленення прилеглої території.
14 травня 2004 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
28 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") було укладено договір оренди приміщення, за умовами якого ОСОБА_2 передала в оренду ЗАТ КБ "ПриватБанк" нежитлове приміщення інтернет-клубу та магазину за адресою: АДРЕСА_4 . Розмір орендної плати сторонами договору був встановлений з розрахунку 165 грн за 1 кв. м, без ПДВ, що за перший місяць складало 19 800 грн, а за кожний наступний місяць орендна плата коригувалася та визначалася з урахуванням індексу інфляції. Договір оренди було укладено на строк 5 (п`ять) років.
В період з 14 червня 2007 року по 13 березня 2009 року ОСОБА_2 отримала від ЗАТ КБ "ПриватБанк" орендну плату в розмірі 469 095,46 грн, що підтверджується платіжними дорученнями.
За договором купівлі-продажу від 15 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В. В., ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 . За умовами договору ціна квартири склала 296 300 грн. Грошові кошти в розмірі 35 556 грн продавець отримав від покупця до укладення договору, а решту грошових коштів у розмірі 260 744 грн покупець зобов`язався сплатити продавцю протягом одного робочого дня після укладення та нотаріального посвідчення цього договору, після отримання кредитних коштів у ВАТ "Ерсте Банк".
15 квітня 2008 між ВАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_2 було укладено два кредитні договори № 014/2292/22/13656 та № 014/2292/3/13658, за якими ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в розмірі 237 040 грн та 23 704 грн для придбання квартири АДРЕСА_3 .
15 квітня 2008 між ВАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_2 також було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_3 .