Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 750/13632/18
провадження № 61-14761св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 11 квітня 2019 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, посилаючись на те, що 24 лютого 2016 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, оформлений розпискою, за якою він передав відповідачу грошову позику в розмірі 5 000 доларів США. 11 листопада 2016 року між сторонами укладено ще один договір позики, оформлений розпискою, за якою відповідач отримав від нього в борг 4 310 доларів США. Оскільки в розписках не встановлений строк (термін) виконання боржником обов`язку з повернення одержаних коштів, то 08 листопада 2018 року він надіслав відповідачу вимогу про повернення 9 310 доларів США у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. Станом на 21 листопада 2018 року ОСОБА_2 не повернув кошти. Таким чином, заборгованість відповідача перед ним склала 9 310 доларів США. Крім того, 20 жовтня 2016 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором позики б/н від12 лютого 2014 року, на підтвердження якого складена розписка, тобто він став новим кредитором за розпискою від 12 лютого 2014 року, за якою ОСОБА_3 передав відповідачу грошову позику в розмірі 45 000 доларів США. Оскільки станом на 21 листопада 2018 року відповідач не виконав свого обов`язку за договором позики б/н від 12 лютого 2014 року ані перед позивачем, ані перед первісним кредитором ОСОБА_3, то його заборгованість становить 45 000 доларів США. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь: неповернуту суму позики згідно з розпискою від 24 лютого 2016 року в розмірі 138 850 грн та проценти за користування позикою - 59 012,08 грн; неповернуту суму позики згідно з розпискою від 11 листопада 2016 року в розмірі 119 688,70 грн та проценти за користування позикою - 35 783,59 грн; неповернуту суму коштів згідно з договором про відступлення права вимоги від 20 жовтня 2016 року в розмірі 1 249 650 грн, а всього - 1 602 984,37 грн, та витрати на правничу допомогу в сумі 8 000 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 11 квітня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : неповернуту суму позики згідно з розпискою від 24 лютого 2016 року в розмірі 138 850 грн; проценти за користування позикою згідно з розпискою від 24 лютого 2016 року в розмірі 59 012,08 грн; неповернуту суму позики згідно з розпискою від 11 листопада 2016 року в розмірі 119 688,70 грн; проценти за користування позикою згідно з розпискою від 11 листопада 2016 року в розмірі 35 783,59 грн; неповернуту суму коштів згідно з договором про відступлення права вимоги від 20 жовтня 2016 року в розмірі 1 249 650 грн, а всього - 1 602 984,37 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 8 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 9 605 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач не виконав свій обов`язок з повернення одержаних за договорами позики грошових коштів, а тому вони підлягають стягненню з нього в судовому порядку.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 11 квітня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. З відповідача на користь позивача підлягають стягненню як суми позики за розписками, так і проценти за користування грошовими коштами, встановлені на рівні облікової ставки Національного банку України за весь період користування. При цьому суму нарахованих процентів та розрахунки позивача заявник не оспорив, а заперечив сам факт стягнення з нього грошей за розписками. Поновлюючи ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом, суд першої інстанції правильно виходив з того, що наявність у позивача онкологічного захворювання (рак крові), проходження ним чисельних курсів лікування, стабілізації, реабілітації є підставою для поновлення позовної даності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 11 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 липня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 638, 1046 та1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та порушили вимоги статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Розписки від 24 лютого та від 11 листопада 2016 року не є борговими документами і не містять істотних умов договору позики, зокрема обов`язку повернути грошові кошти, а розписка від 24 лютого 2016 року навіть не містить посилання на те, що кошти в сумі 5 000 доларів США він взяв в борг у позивача. ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору позики. Так як договори позики не були укладені, то суди неправильно застосували норми матеріального права та безпідставно поклали на нього обов`язок щодо повернення коштів та сплати процентів. Позивач не направляв йому жодної вимоги про повернення грошових коштів саме за вказаними договорами позики, а тому строк виконання такого зобов`язання не настав. Вказані обставини є підставою для відмови у стягненні з нього коштів за розписками від 24 лютого та від 11 листопада 2016 року. Місцевий суд безпідставно поновив позовну давність за вимогою про стягнення боргу за договором позики від 12 лютого 2014 року, оскільки договір про відступлення права вимоги за вказаною розпискою було підписано позивачем 20 жовтня 2016 року, тобто майже через два роки після настання строку виконання позичальником зобов`язання щодо повернення грошових коштів.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Чернігова.
20 серпня 2019 року справа № 750/13632/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що 24 лютого 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 5 000 доларів США. Укладення договору позики підтверджується розпискою, написаною власноручно ОСОБА_2
11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача в борг 4 310 доларів США. Укладення договору позики підтверджується розпискою, складеною власноручно ОСОБА_2 .
Факт написання 24 лютого та 11 листопада 2016 року розписок відповідачем не спростовується.
Зміст розписок свідчить про укладення між сторонами саме договорів позики.
Оскільки в розписках від 24 лютого та від 11 листопада 2016 року не встановлений строк (термін) виконання боржником обов`язку з повернення наданих у борг грошових коштів, то 08 листопада 2018 року позивач направив відповідачу вимогу про виконання договірних зобов`язань та повернення грошових коштів у загальній сумі 9 310 доларів США шляхом їх перерахування на банківський рахунок позивача протягом семи днів.
12 лютого 2014 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав відповідачу в борг 45 000 доларів США, які той зобов`язався повернути: 5 000 доларів США - до 20 лютого 2014 року, а решту суми - щоквартально по 10 000 доларів США до кінця 2014 року. Укладення договору позики підтверджується розпискою, складеною власноручно ОСОБА_2
20 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор, яким є позивач, повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором позики б/н від 12 лютого 2014 року, на підтвердження якого була складена розписка між первісним кредитором та ОСОБА_2 . Загальна сума грошового зобов`язання боржника на день укладення договору про відступлення права вимоги становить 45 000 доларів США.
Пунктом 1.2 зазначеного договору передбачено, що новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язання за договором позики в сумі 45 000 доларів США.
Відповідач не виконав свого обов`язку за договором позики від 12 лютого 2014 року, на підтвердження якого була складена розписка, ані перед позивачем, ані перед первісним кредитором.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.