ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 826/9296/17
адміністративне провадження № К/9901/8681/20
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді - Гімон М. М., Усенко Є. А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 травня 2019 року (суддя Літвінова А. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року (судді Мельничук В. П., Глущенко Я. Б., Оксененко О. М.) у справі № 826/9296/17 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИЛА:
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 13 квітня 2017 року: № 0016301306, № 0016311306, № 0016321306, № 0016331306, № 0016341306 та № 0016351306.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року у справі № 826/6966/17 визнано протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві щодо проведення перевірки ФОП ОСОБА_1, оформленої актом від 20 березня 2017 року №19/26-51-13-06/ НОМЕР_1 ; визнання перевірки незаконною призводить до відсутності правових наслідків такої.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 11 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року, позовні вимоги задовольнив.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, Головне управління ДПС у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати ці судові рішення та відмовити у задоволенні позову.
Позивач процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів та дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період із 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року.
Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 : пунктів 177.2, 177.4 статті 177 та пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України) внаслідок заниження на 8 804 566,99 грн оподаткованого доходу за 2014 рік, на 11 056 556,40 грн за 2015 рік та на 11 687 378,13 грн за 2016 рік; пункту 176.2 статті 176 ПК України внаслідок ненарахування, неутримання та неперерахування податку з доходів найманих працівників за I квартал 2016 року; пункту 199.2 статті 119 ПК України внаслідок подання недостовірних відомостей про суми доходів, нарахованих на користь платника податків; підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 161 підпункту 10 розділу ХХ ПК України внаслідок ненарахування, неутримання та неперерахування 341 244, 52 грн військового збору; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження на 6 662 585,00 грн податку на додану вартість; пунктів 44.1, 44.3, статті 44 ПК України внаслідок ненадання документів на перевірку.
Результати перевірки оформлені актом від 21 березня 2016 року №903/20-30-17-01/ НОМЕР_2 .
На підставі висновків цього акта податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року: № 0016301306, № 0016311306, № 0016321306, № 0016331306, № 0016341306 та № 0016351306.
Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суди виходили з того, що акт перевірки, на підставі якого було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року не несе жодних правових наслідків для позивача, адже дії щодо проведення перевірки діяльності ФОП ОСОБА_1 було визнано протиправними в судовому порядку; визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної відповідачем, є безумовною підставою для визнання незаконними і прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень; факт визнання перевірки незаконною нівелює правові висновки викладені в акті перевірки, складеному за результатами її здійснення.
Колегія суддів із такими висновками судів погодитися не може, виходячи з наступного.
У доданих до касаційної скарги судових рішеннях Верховного Суду, зокрема постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №810/6689/14, викладено думку про те, що акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 810/5854/14 звернула увагу на те, що доводи позивача щодо протиправності дій інспектора зі складання акта перевірки та помилковості (необ`єктивності) висновків, що містяться в такому акті, можуть бути перевірені адміністративним судом у разі звернення особи з позовом про визнання протиправним і скасування рішення посадової особи інспекції, яким порушено права, свободи або законні інтереси позивача, прийнятого за результатами проведеної перевірки.
За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Цей припис слід розуміти як такий, що стосується обов`язковості виконання, а не меж врахування судового рішення під час розгляду інших справ, зокрема за участю тих же осіб. Межі такого врахування визначаються законом.