ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 904/4877/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" - не з`явився,
Військової частини 3021 Національної гвардії України - не з`явився
Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2020
(у складі колегії суддів: Іванов О. Г. (головуючий), Березкіна О. В., Подобєд І. М.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2020
(суддя Юзіков С. Г.)
у справі № 904/4877/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"
до Військової частини 3021 Національної гвардії України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" (далі - позивач, ТОВ "Україна") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Дніпропетровський ОТЦК та СП), в якому просило витребувати з чужого незаконного володіння відповідача транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передати цей транспортний засіб власнику - ТОВ "Україна".
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача з дати постановлення Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 "Про часткову мобілізацію", на підставі якого було проведено демобілізацію, відсутні підстави для володіння транспортним засобом позивача ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - спірний транспортний засіб), який був залучений на особливий період в порядку ст. 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час часткової мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію", і цей транспортний засіб підлягає поверненню позивачу (власнику).
Крім того, позивач посилаючись на ч. 2 ст. 353 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважав, що транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_1, було вилучено у нього незаконного з огляду на відсутність оголошення воєнного чи надзвичайного стану в Україні.
27.01.2020 ТОВ "Україна" звернулось до суду першої інстанції з клопотанням, в якому просило замінити первісного відповідача у справі на належного відповідача - Військову частину 3021 Національної гвардії України. Залучити до участі у справі Дніпропетровський ОТЦК та СП як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Витребувати з чужого незаконного володіння Військової частини 3021 Національної гвардії України транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_1, та передати цей транспортний засіб власнику - ТОВ "Україна".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2020 задоволено клопотання ТОВ "Україна" про заміну первісного відповідача належним відповідачем. Замінено первісного відповідача - Дніпропетровський ОТЦК та СП на належного відповідача - Військову частину 3021 Національної гвардії України (далі - в/ч 3021 Нацгвардії України, відповідач). Виключено Дніпропетровський ОТЦК та СП зі складу відповідачів. Залучено до участі у справі Дніпропетровський ОТЦК та СП як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (далі - третя особа).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.10.2020, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані відсутністю правових підстав для витребування належного позивачеві на праві власності спірного транспортного засобу із користування відповідача, оскільки від 17.03.2014 (дата постановлення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014) в Україні діє особливий період і Указом Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 дія цього періоду скасована не була, в Україні не проводилась повна демобілізація, а тому умови, за настання яких передбачено повернення транспортних засобів, залучених під час мобілізації, не настали.
Також суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 13.10.2020 відхилив посилання позивача на положення ч. 2 ст. 353 ЦК України, зазначивши при цьому, що підставою для залучення спірного транспортного засобу була не ст. 353 ЦК України, а наряд Царичанського об`єднаного районного військового комісаріату (далі - Царичанський ОРВК), виданий в межах повноважень, передбачених ст. 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", який позивачем оскаржений не був.
Не погоджуючись з судовим рішеннями, у грудні 2020 року ТОВ "Україна" подало до Касаційного господарського суду касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків), у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого п.3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просило скасувати постанову апеляційного господарського суду від 13.10.2020 та рішення суду першої інстанції від 14.05.2020, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ТОВ "Україна" зазначило, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 3 ст. 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у правовідносинах щодо повернення залучених під час мобілізації транспортних засобів, а також щодо питання застосування ч. 2 ст. 353 ЦК України у подібних правовідносинах.
Ухвалою Верховного Суду від 21.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі №904/4877/19 з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021, встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 03.02.2021.
На адресу Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу:
08.02.2021 - від Дніпропетровського ОТЦК та СП, в якому третя особа заперечила вимоги касаційної скарги, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін;
09.02.2021 - від в/ч 3021 Нацгвардії України, в якому відповідач також заперечив доводи та вимоги касаційної скарги, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про залишення відзиву третьої особи без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України, оскільки вказаний відзив був направлений третьою особою на адресу Суду засобами поштового зв`язку 04.02.2021, що підтверджується штампом Укрпошти на конверті, тобто після спливу строку, встановленого ухвалою Верховного Суду від 21.01.2021 про відкриття касаційного провадження.
У судове засідання 10.02.2021 учасники справи своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, до початку судового засідання із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії" та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" (набрав чинності з 18.03.2014) постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом (п. 1, 3). Призов військовозобов`язаних, у тому числі резервістів, та поставку транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України здійснити в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву (п. 5).
Царичанським ОРВК, на підставі мобілізаційного розпорядження Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ТОВ "Україна" видано наряд, відповідно до якого позивача зобов`язано доставити належний йому на праві власності транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_1, за місцем призначення.
07.08.2014 ТОВ "Україна" передало, а Царичанський ОРВК прийняло транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_1, про що складено акт приймання-передачі, підписаний представниками сторін.
16.08.2014 спірний транспортний засіб передано в/ч 3021 Нацгвардії України, про що свідчить довідка прийому машини, яка належить ТОВ "Україна", та акт від 20.08.2014 № 236 технічного стану автомобіля ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Спірний транспортний засіб на час вирішення спору перебуває у користуванні відповідача - в/ч 3021 Нацгвардії України.
02.09.2019 ТОВ "Україна" звернулось до Царичанського ОРВК з вимогою, в якій, посилаючись на ч. 3 ст. 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та на п. 4 Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 "Про часткову мобілізацію", просило повернути транспортний засіб ГАЗ-САЗ-35, реєстраційний номер НОМЕР_1, на підставі акта приймання-передачі.
Відповіді на зазначену вимогу позивачу не надано, спірний транспортний засіб не повернуто, що стало підставою для звернення ТОВ "України" до господарського суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позивач у позові зазначив, що належний йому спірний транспортний засіб, який був залучений на особливий період в порядку ст. 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час часткової мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", підлягає поверненню в/ч 3021 Нацгвардії України, оскільки Указом Президента України від 14.01.2015 №15/2015 "Про часткову мобілізацію" оголошено демобілізацію, а відтак відповідач без відповідної правової підстави володіє спірним транспортним засобом. Також позивач вказав, що саме вилучення у позивача спірного транспортного засобу було незаконним, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 353 ЦК України примусове вилучення майна можливе лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану, який в Україні не оголошувався.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, адже умови, за настання яких передбачено повернення транспортних засобів, залучених під час мобілізації, не настали, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, додатково зазначивши про недоречність посилання позивача на положення ч. 2 ст. 353 ЦК України.
Постанову апеляційного господарського суду від 13.10.2020 та рішення суду першої інстанції від 14.05.2020 ТОВ "Україна" оскаржило з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст.287 ГПК України.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування положень ст. 353 ЦК України саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, ураховуючи обставини того, що інша сторона у справі не заперечила щодо відсутності зазначеного висновку, виходить із такого.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зі змісту п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України слідує, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування саме судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
Обґрунтовуючи наявність підстави оскарження судових рішень, передбаченої п. 3 ч.2 ст. 287 ГПК України, ТОВ "Україна" вказало на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування ч. 3 ст. 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також щодо питання застосування ч. 2 ст.353 ЦК України.
На думку скаржника Указом Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" було оголошено демобілізацію військовослужбовців, а тому спірний транспортний засіб відповідно до положень ч. 3 ст. 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підлягає поверненню відповідачем позивачу, оскільки процес повернення транспортних засобів, залучених на особливий період під час мобілізації, нерозривно пов`язаний з оголошенням демобілізації.
Також за доводами позивача суд апеляційної інстанції невірно застосував норму ч. 2 ст. 353 ЦК України, оскільки за відсутності оголошення в Україні воєнного чи надзвичайного стану вилучення у позивача спірного транспортного засобу взагалі було незаконним, суперечило положенням ч. 2 ст. 353 ЦК України.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені ТОВ "Україна" судові рішення, враховуючи встановлені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції, виходить із такого.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу повернення позивачеві майна (спірного транспортного засобу), залученого на особливий період під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію".
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до ст. 1 Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - у редакції, чинній на час вилучення спірного транспортного засобу):
мобілізація - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період:
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти (ст. 2 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").