У Х В А Л А
19 лютого 2021 року
м. Київ
провадження № 13-18зво21
Суддя Великої Палати Верховного Суду Григор`єва І. В. перевірила заяву захисника Гайдамаченко Т. П. про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвал Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2019 року та Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Львівського обласного суду від 19 лютого 2001 року ОСОБА_1 було засуджено за п. "г" ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з відбуттям перших 8 років у тюрмі, а решти - у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Верховний Суд України ухвалою від 30 жовтня 2001 року змінив вирок, виключив з його резолютивної частини рішення про визначення виду виправно-трудової установи.
У подальшому засуджений звернувся до Галицького районного суду м. Львова з клопотанням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким. Указаний місцевий суд ухвалою від 25 січня 2019 року, залишеною 16 квітня 2019 року без змін Львівським апеляційним судом, відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 .
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду на підставі п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК 13 травня 2019 року відмовив засудженому ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження за його скаргою на ухвалу апеляційного суду від 16 квітня 2019 року.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 грудня 2020 року в справі "Лопата та інші проти України" (заяви № 84210/17 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_2 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, захисник Гайдамаченко Т. П., діючи в інтересах ОСОБА_2, звернулася до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами постановлених 25 січня та 16 квітня 2019 року ухвал суду першої та апеляційної інстанцій відповідно. На думку заявника,констатоване порушення Конвенції є підставою для скасування оскаржених рішень як незаконних, адже національними судами не було додержано права засудженого на визначення чіткої дати щодо можливості перегляду строку довічного покарання, з огляду на відсутність реалістичної перспективи звільнення. Сторона захисту вважає, що у цьому випадку для відновлення порушеного права необхідно скасувати оспорювані ухвали й водночас призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Крім того, у поданій заяві заперечується обґрунтованість засудження ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом є виключною обставиною.
Частиною 5 ст. 33 КПК передбачено, що кримінальне провадження за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 цього Кодексу здійснюється Великою Палатою.