У Х В А Л А
16 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 11-8/2008
Провадження № 13-15зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді - доповідача Єленіної Ж. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Херсонської області від 10 червня 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 02 грудня 2008 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Херсонської області від 10 червня 2008 року, залишеним без зміни ухвалою Верховного Суду України від 02 грудня 2008 року, ОСОБА_1 було засуджено за: ч. 3 ст. 142, пунктами "а", "г", "і" ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) із застосуванням положень 42 цього Кодексу до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 грудня 2020 року в справі "Лопата та інші проти України" (заяви № 84210/17 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами рішень національних судів. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції є правовою підставою для зміни оскаржених рішень як незаконних. За твердженням заявника такий захід примусу є неправомірним з огляду на відсутність остаточного строку його закінчення. ОСОБА_1 указує, що констатовані ЄСПЛ порушення Конвенції є підставою для застосування до нього додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді зміни зазначених судових рішень і звільнення від подальшого відбування покарання, оскільки відсутні обґрунтовані пенологічні підстави для його подальшого ув`язнення та тримання в установі виконання покарань.
Перевіривши заяву, Велика Палата дійшла висновку, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 має бути відмовлено з огляду на таке.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами, однією з яких є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
ЄСПЛ у рішенні "Лопата та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; крім того, первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. Разом із цим ЄСПЛ відхилив решту доводів заявників і постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке ОСОБА_1 зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ константовано законодавчу прогалину в українському законодавстві, яку належить подолати шляхом вжиття заходів загального характеру, тобто запровадження в Україні процедур, які б забезпечували можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного ув`язнення, на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для їх тривалого ув`язнення, до яких належить: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація.
Однак удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є функцією законодавчої влади і не належить до повноважень суду жодної інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.