Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/22/20
Провадження № 11-141заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
за участю
секретаря судового засіданняБіляр Л. В.,
представника відповідачаОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Президента України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
за апеляційною скаргою позивача на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 квітня 2020 року, ухвалене колегією суддів у складі Білоуса О. В., Блажівської Н. Є., Гімона М. М., Гончарової І. А., Желтобрюх І. Л.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною відмови відповідача в наданні запитуваних позивачем роздруківок розмов громадських активістів-учасників протесту та зобов`язання відповідача надати таку інформацію. Суд першої інстанції вважав, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи апеляційну скаргу позивача, має, зокрема, перевірити дотримання принципів правомірного втручання у право позивача на отримання інформації та у його свободу вираження поглядів.
(2) Короткий зміст позову
2. 20 січня 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив :
2.1. Визнати протиправною відмову відповідача в наданні інформації, запитуваної позивачем.
2.2. Зобов`язати відповідача надати позивачу копії всіх роздруківок розмов громадських активістів-учасників акцій протесту, які є в розпорядженні відповідача і про які 9 жовтня 2019 року останній згадував під час розмови з ветеранами в Офісі Президента України (далі - запитувана інформація).
3. Мотивував позовну заяву так :
3.1. У відповідь на запит позивача від 29 листопада 2019 року про надання судових рішень, що дозволяли би прослуховування громадських активістів-учасників акції протесту проти втілення в життя так званої формули Штайнмаєра, членів "Руху опору капітуляції" та активістів акції протесту "Ні капітуляції" Департамент доступу до публічної інформації Офісу Президента України (далі - Департамент) надіслав позивачу лист від 4 грудня 2019 року № 12-09/5823, проте запитувані документи не надав.
3.2. 13 грудня 2019 року позивач надіслав відповідачу через спеціальну онлайн-форму на офіційному вебсайті Президента України запит на отримання публічної інформації з проханням надати запитувану інформацію. Позивач мотивував запит тим, що під час зустрічі відповідача із ветеранами російсько-української війни, які організовували акції протесту "Ні капітуляції", відповідач заявив, що йому кладуть на стіл роздруківки розмов громадських активістів.
3.3. 19 грудня 2019 року у відповідь на вказане звернення Департамент надіслав позивачу лист № 12-09/6117, в якому повідомив про неможливість надання запитуваних роздруківок розмов з огляду на те, що вказана інформація не є публічною.
3.4. Бездіяльність відповідача з ненадання запитуваної інформації є протиправною, оскільки порушує право позивача на доступ до публічної інформації, гарантоване статтею 3, пунктом 6 частини першої статті 14, частиною другою статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI).
3.5. Доступ до публічної інформації може бути обмежений лише тоді, якщо відмову у наданні такої інформації розпорядник обґрунтовує на підставі "трискладового тесту", а саме: 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу; 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу; яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
3.6. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації, яка становить значний суспільний інтерес, є необґрунтованою.
3.7. Запитувана інформація становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується роздруківок розмов громадських активістів-учасників акцій протесту, в яких брали участь десятки тисяч людей. Відомості про вказані акції протесту поширили засоби масової інформації (далі - ЗМІ), зокрема: www.radiosvoboda.org/a/protesty-proty-formuly-shtainmaiera/30195697.html, www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2792065-ucasniki-mitingu-proti-formuli-stajmaera-prijsli-pid-ofis-prezidenta.html, www.5.ua/suspilstvo/kyiv-dnipro-odesa-aktyvisty-znovu-vyishly-na-aktsiiu-ni-kapituliatsii-video-201573.html.
3.8. Наявність у відповідача запитуваної інформації за відсутності законних підстав її набуття, що підтверджує лист Департаменту від 4 грудня 2019 року № 12-09/5823, може підтверджувати порушення відповідачем законодавства, а це також становить суспільний інтерес.
(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. 2 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішенням такими обставинами:
4.1. Розпорядник публічної інформації може (і має обов`язок) надати тільки ту публічну інформацію, яку він з огляду на свій правовий статус створив, яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації, і якою він (розпорядник) володіє.
4.2. Розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоби створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. А тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 9901/925/18).
4.3. Оскільки відповідач не володіє запитуваною позивачем інформацією і така в межах наданих Конституцією України повноважень не може бути ним створена, що підтверджують встановлені обставини, відповідь Департаменту про неможливість надання запитуваної інформації є правомірною.
4.4. Відповідь на запит позивача надана у строк, передбачений частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI, тобто не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
(5) Короткий зміст вимог апеляційної скарги
5. 14 квітня 2020 року позивач подав апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 квітня 2020 року й ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
6. Позивач мотивував апеляційну скаргу так :
6.1. У позовній заяві, а також у запиті на публічну інформацію, адресованому відповідачу, позивач не вказував, що запитувана інформація створена відповідачем і задокументована Офісом Президента України; зі змісту публічного виступу відповідача позивач зрозумів, що відповідач запитувану інформацію отримав, і тому вона знаходиться у його володінні;
6.2. Розпорядник публічної інформації зобов`язаний надати не лише ту публічну інформацію, яку він з огляду на свій правовий статус створив, але й ту, яку отримав розпорядник у процесі виконання суб`єктами владних повноважень їхніх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або ту, яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом № 2939-VI.
6.3. Суд першої інстанції не встановив, що відповідач не володіє інформацією, про володіння якою він публічно заявляв під час зустрічі із ветеранами. А у відзиві на адміністративний позов представник Офісу Президента України не заперечував, що слова відповідача про володіння такою інформацією дійсно мали місце.
6.4. Слід застосувати висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені у рішенні від 25 червня 2013 року у справі "Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії" (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява № 48135/06).
6.5. Суд першої інстанції безпідставно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 9901/925/18, оскільки вказана справа та справа № 9901/22/20 не є аналогічними. У справі № 9901/925/18 думки суддів Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішення спору розділилися, про що свідчать складені у ній дві окремі думки.
6.6. Суд першої інстанції необґрунтовано залишив без задоволення клопотання позивача про допит свідка, який мав підтвердити важливі обставини для правильного вирішення справи.
(2) Позиція відповідача
7. 26 травня 2020 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, який мотивував так :
7.1. Визначальним для публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання його обов`язків. Враховуючи відсутність в Офісу Президента України запитуваної інформації, суд першої інстанції правильно виснував про правомірність відмови у її наданні.
7.2. У відзиві на адміністративний позов відповідач вказав про відсутність фіксації в електронній (цифровій) формі його зустрічі з ветеранами, яка відбулася 9 жовтня 2019 року, що не можна трактувати як визнання Офісом Президента України того, що відповідач публічно заявив про наявність у нього запитуваної інформації.
7.3. Враховуючи предмет позову, а також обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права, висловлювання відповідача не можуть входити до предмета доказування у справі та підтверджувати наявність або відсутність в Офісу Президента України запитуваної інформації. Тому суд першої інстанції правильно вважав недоцільним допит свідка, який нібито чув висловлювання відповідача під час розмови з ветеранами 9 жовтня 2019 року.
7.4. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду щодо їх оцінки, та власної інтерпретації скаржником обставин справи, норм матеріального та процесуального права. Тому такі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів сторін і висновків суду першої інстанції
8. Велика Палата Верховного Суду має вирішити, зокрема, питання про те, чи була відмова відповідача надати запитувану інформацію позивачеві втручанням у здійснення останнім правана отримання інформації, у свободу вираження поглядів, а також порушенням цього права (свободи).
(1.1) Щодо принципів правомірного втручання у свободу вираження поглядів
9. У цій справі спірні правовідносини виникли через відмову відповідача надати позивачу інформацію стосовно громадських активістів, які брали участь в різних акціях протесту.
10. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).
11. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону України "Про інформацію").
12. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6 Закону України "Про інформацію" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
13. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів (речення перше та друге пункту першого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
14. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду(пункт 2 статті 10 Конвенції).
15. Велика палата ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§ 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170):
15.1. Мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів.
15.2. Характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу.
15.3. Особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань.
15.4. Готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.
16. Тягар доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача-запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/105/20).
17. Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями статті 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 вказаної статті, а також, чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній. Втручання становитиме порушення гарантій статті 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.
(1.1.1) Щодо наявності втручання у свободу вираження поглядів
18. Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням (яке у справі № 9901/22/20 відсутнє), і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, пункт 156) і від 26 березня 2020 року у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, пункт 96)).
19. Суд першої інстанції встановив такі обставини:
19.1. 13 грудня 2019 року позивач через спеціальну онлайн форму на офіційному вебсайті Президента України надіслав запит про отримання публічної інформації, в якому просив надати копії всіх роздруківок розмов громадських активістів, які є в розпорядженні відповідача, і про які останній особисто згадував під час розмови з ветеранами 9 жовтня 2019 року в Офісі Президента України.
19.2. 19 грудня 2019 року у листі № 12-09/6117 Департамент повідомив позивача, що надати запитувану інформацію неможливо.
20. Щодо мети запитувача. Позивач фактично вказав, що хотів викрити неправомірні дії з прослуховування громадських активістів-учасників акції протесту проти втілення в життя так званої формули Штайнмаєра, членів "Руху опору капітуляції" та активістів акції протесту "Ні капітуляції", оскільки у відповідь на його запит від 29 листопада 2019 року № 4509 про надання відповідних судових рішень та інформації про кримінальні провадження, у рамках яких могли би здійснюватися слідчі дії щодо учасників вказаних акцій протесту, Департамент означених документів не надав. Таке ненадання, на переконання позивача, підтверджує їхню відсутність. Тому, як вважає позивач, доступ відповідача до згаданої інформації не регламентувався процесуальними кодексами, Законами України "Про виконавче провадження" і "Про доступ до судових рішень".
21. Щодо характеру запитуваної інформації. Позивач стверджував, що запитувана ним у відповідача інформація (тобто копії роздруківок розмов громадських активістів-учасників протесту, які, за твердженням позивача, є у розпорядженні відповідача, і про які 9 жовтня 2019 року останній згадував під час розмови з ветеранами в Офісі Президента України) є суспільно важливою. Велика Палата Верховного Суду з цим повністю погоджується.
22. Інформація, дані або документи, до яких вимагається доступ, як правило, повинні відповідати критерію суспільного інтересу, щоб призвести до необхідності їхнього поширення відповідно до Конвенції. Така необхідність може існувати, коли, inter alia, поширення інформації забезпечує прозорість у порядку ведення державних справ та у питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і таким чином, дозволяє широкій громадськості брати участь у державному управлінні (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (пункт 84)).
23. Визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи навіть до вуаєризму. Для того, щоб з`ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його в цілому з урахуванням контексту, в якому він з`являється (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (пункт 85)).
24. На підтвердження доводів щодо суспільної важливості запитуваної інформації позивач у позовній заяві вказав вебадреси публікацій, в яких висвітлювалися події з означеної проблематики (див. пункт 3.7 постанови). Окрім того, у позовній заяві він наголосив, що наявність у відповідача запитуваної інформації за відсутності законних підстав для її набуття може означати порушення відповідачем законодавства України, що також становить суспільний інтерес.
25. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суспільний інтерес становить не зміст розмов, роздруківки яких хоче отримати позивач. Вона погоджується з останнім у тому, що значний суспільний інтерес становило ймовірне знаходження таких роздруківок у відповідача. Інформація про таке знаходження суттєво схвилювала позивача та змусила його поцікавитися відповідними роздруківками у відповідача. Факт прослуховування громадських активістів-учасників вищевказаних акцій протесту може суттєво впливати на життя людей, зокрема на їхню політичну активність. Крім того, збирання відповідачем роздруківок розмов людей за відсутності для цього законних підстав сам по собі міг зацікавити громадськість і збурити публічні дискусії. Тому намагання позивача отримати відповідну інформацію слід розуміти як таке, що спрямоване на сприяння прозорості у діяльності органів державної влади України та забезпечення участі громадськості в управлінні державними справами.
26. Щодо особливої ролі запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Важливим питанням є те, чи виступає особа, яка прагне отримати доступ до відповідних відомостей для інформування громадськості, в ролі "громадського наглядача". Водночас це не означає, що право на доступ до інформації стосується виключно неурядових організацій і преси. Високий рівень захисту також поширюється на наукових працівників та авторів публікацій з питань, що становлять суспільний інтерес. З огляду на важливу роль, яку відіграє мережа інтернет у розширенні доступу громадськості до новин та у сприянні розповсюдженню інформації, функція блогерів і популярних користувачів соціальних мереж також може бути прирівняна до "громадського наглядача" у тому, що стосується захисту, передбаченого статтею 10 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (пункт 87)).
27. З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач, маючи намір отримати інформацію в інтересах, як він вважав, громадських активістів-учасників акцій протесту, у спірних правовідносинах виконував функцію "громадського наглядача" у розумінні статті 10 Конвенції.
28. Щодо готовності та доступності запитуваної інформації. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги запит позивача від 29 листопада 2019 року № 4509, в якому він вказав, що заява відповідача про те, що йому "кладуть на стіл" роздруківки розмов громадських активістів була широко оприлюднена у ЗМІ. У клопотанні про допит свідка (а. с. 46-47), яке надійшло до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 6 березня 2020 року, позивач зазначив, що наявність у відповідача запитуваної інформації може підтвердити ОСОБА_2, присутній під час розмови з ветеранами, яка відбулася 9 жовтня 2019 року в Офісі Президента України. Згідно з доводами клопотання про допит свідка саме допис ОСОБА_2, розміщений в соціальній мережі "Facebook" (а. с. 206-209), став джерелом інформації, яку розповсюдили ЗМІ, про вказану заяву відповідача. Проте ні зі слів вказаної особи, яку позивач просив допитати як свідка, ні з повідомлень ЗМІ, ні зі слів відповідача, якщо він справді під час зустрічі з ветеранами 9 жовтня 2019 року в Офісі Президента України говорив про те, що мав запитувану інформацію, неможливо об`єктивно довести факти її існування, а тим більше знаходження у розпорядженні відповідача на час надання відповіді на запит позивача та на час розгляду справи у суді.
29. Незважаючи на вказане, оскільки позивач отримав відмову у наданні запитуваної інформації, мотивовану, зокрема, тим, що така інформація не є публічною, а також, беручи до уваги те, що позивач мав відомості про ймовірне знаходження запитуваної інформації саме у відповідача, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржена відмова відповідача має ознаки втручання у право позивача на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Конвенції. Тому необхідно перевірити, чи було це втручання передбачене законом, чи переслідувало воно одну чи декілька легітимних цілей, наведених у пункті 2 статті 10 Конвенції, та чи було воно пропорційним таким цілям.
(1.1.2) Чи ґрунтувалося на законі втручання у свободу вираження поглядів?
30. Закон № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
31. Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша статті 1 Закону № 2939-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин)).
32. Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття 12 Закону № 2939-VI).
33. Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати й оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).
34. Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VI).
35. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша статті 19 Закону № 2939-VI).
36. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI).