ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2021 року
м. Київ
справа №826/17784/14
адміністративне провадження №К/9901/1816/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В.,
Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2019 (головуючий суддя - В.А. Кузьменко)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 (головуючий суддя - І.В. Федотов, судді - Н.М. Єгорова, Є.О. Сорочко)
у справі № 826/17784/14
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України,
про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 №2489-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 і до моменту прийняття судом рішення про поновлення на публічній службі;
- зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуваний наказ відповідачем прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, з огляду на те, що застосування до позивача положень Закону України "Про очищення влади" не відповідає міжнародним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів, обмежує право позивача на працю та доступ до державної служби.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 №2489-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 і до моменту прийняття судом рішення про поновлення на роботі - 12.09.2019 у розмірі 508 364, 41 грн. В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць.
4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що посада позивача не відноситься до посад, перелік яких визначено пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", а з огляду на недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, суди дійшли висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача заборон, передбачених цим законом та звільнення позивача, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст касаційної скарги
5. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
6. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що Законом України "Про очищення влади" не встановлено жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені частиною першою статті 3 цього Закону, на виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону. Для вирішення питання про їх звільнення на підставі пункту 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України Законом України "Про очищення влади" не передбачено обов`язку встановлення будь-яких обставин чи фактів стосовно таких осіб, у тому числі їх належності до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Відповідач зазначає, що висновки судів про те, що посада позивача не належала до посад, перелік яких визначено пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" не ґрунтуються на вимогах закону. На переконання відповідача, доводи судів про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а відповідачем проігноровано принцип індивідуального підходу при притягнення позивача до юридичної відповідальності, суперечить статті 1 Закону України "Про очищення влади", пункту 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, оскільки підстави, які передбачені вказаними нормами, не є за своєю суттю видом дисциплінарного стягнення. Крім того, відповідач вказує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження.
Позиція інших учасників справи
7. У своїх поясненнях у справі № 826/17784/14 третя особа вказує про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, Закону України "Про очищення влади", та порушення норм процесуального права, а тому вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Зазначає щодо правомірності застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", та звільнення його з посади.
8. У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить відмовити у її задоволенні, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Рух касаційної скарги
9. Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора.
10. Ухвалою Верховного Суду від 16.02.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
11. Наказом Генеральної прокуратури України від 29.11.2010 №3736ц державного радника юстиції другого класу ОСОБА_1 призначено заступником начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України.
12. Наказом Генеральної прокуратури України від 25.02.2014 №136ц державного радника юстиції другого класу ОСОБА_1 призначено заступником Генерального прокурора України, звільнивши його з посади заступника начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України та затверджено членом колегії.
13. Згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 07.07.2014 №1325ц ОСОБА_1 призначено старшим помічником Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника Генерального прокурора України та увільнивши від виконання обов`язків члена колегії Генеральної прокурори України.
14. На підставі статті 4 Закону України "Про очищення влади" 21.10.2014 ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору України заяву, у якій повідомив про відсутність підстав для застосування до нього заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади" та надав згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей відповідно до вимог цього закону.
15. Генеральним прокурором України, керуючись статтею 15 Закону України "Про прокуратуру" та вимогою пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", на підставі довідки про результати вивчення особової справи позивача, 23.10.2014 прийнято наказ №2489-ц, яким державного радника юстиції другого класу ОСОБА_1 звільнено з посади старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
16. Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
17. Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
18. Статтею 24 Основного Закону визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
19. За змістом статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
20. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
21. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
22. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
23. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 № 475/97-ВР, який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
24. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
25. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14.04.1986 № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13.06.1986 (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.
26. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
27. Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
28. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
29. Частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
30. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
31. За змістом статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
32. 16.10.2014 набрав чинності Закон України "Про очищення влади", відповідно до частини першої статті 1 якого очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
33. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону України "Про очищення влади").
34. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України "Про очищення влади").
35. Статтею 2 Закону України "Про очищення влади" передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), відповідно до пункту 7 частини першої якої заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.
36. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) встановлені статтею 3 Закону України "Про очищення влади".
37. Згідно із пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.
38. Закон України "Про очищення влади" був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21.04.2015) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
39. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006);
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
40. Відповідно до пункту 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України припинення трудового договору може бути з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
41. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020).
42. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
43. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
44. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації).
45. Судами попередніх інстанцій установлено, що 23.10.2014 позивача звільнено з посади старшого помічника Генерального прокурора України з особливих доручень Апарату Генерального прокурора України Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України, на підставі довідки про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 .
46. Згідно з довідкою про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади" за результатами вивчення особової справи ОСОБА_1 встановлено, що у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 2 місяці) посаду, яка віднесена до категорії "керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України", а саме: посаду заступника начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України з 29.11.2010 по 22.02.2014.
47. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалося створення та існування у структурі Генеральної прокуратури України саме самостійних структурних підрозділів центрального органу (апарату). За таких обставин суди дійшли висновку, що Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень не є самостійним структурним підрозділом центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України у розумінні вимог Закону України "Про очищення влади", а займана позивачем посада не відноситься до тих посад, перелік яких визначено пунктом 7 частини першої статті 3 цього Закону. Крім того, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
48. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
49. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України.
50. Отже, стаття 2 Закону України "Про очищення влади" містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).
51. Системний аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
52. Статтею 13 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури. У разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур.
53. Наказом Генерального прокурора України від 16.02.2011 № 17 затверджено Положення про Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень, відповідно до пункту 1 якого Головне управління є самосійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України, яке діє відповідно до Закону України "Про прокуратуру", Регламенту Генеральної прокуратури України, наказів, розпоряджень і вказівок Генерального прокурора України, а також цього Положення.
54. Беручи до уваги, що у період з 29.11.2010 по 22.02.2014 позивач працював на посаді заступника начальника Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України, то Верховний Суд вважає, що на посаду, яку позивач обіймав протягом означеного періоду, поширюється дія Закону України "Про очищення влади".
55. За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій, що до позивача не підлягав застосуванню пункт 7 частини першої статті 3 є неправильним.
56. Водночас Верховний Суд вбачає потребу у формулюванні відповіді на питання чи достатньо самого факту перебування позивача на вказаній посаді для застосування заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Відповідь на це питання є визначальною для вирішення цього публічно-правового спору.
57. Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати вивчення особової справи.
58. Згідно з довідкою про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 встановлено, що у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 2 місяці) посаду, яка віднесена до категорії "керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України".
59. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади" перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
60. За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 України "Про очищення влади" орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки.
Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.
У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
61. Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону України "Про очищення влади" визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
62. Аналіз положень пункту 7 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.