ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 420/7423/19
адміністративне провадження № К/9901/15173/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року (головуючий суддя - Потоцька Н.В.)
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року (головуючий суддя - Осіпов Ю.В., судді: Скрипченко В.О., Косцова І.П.)
у справі №420/7423/19
за позовом ОСОБА_1
до Апарату Ради Національної безпеки і оборони України
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Апарату Ради Національної безпеки і оборони України (далі - Апарат РНБО України), яка полягає у нездійсненні чи неналежному здійсненні оплати праці за його роботу на посаді радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України (посада патронатної служби) з 20 до 27 серпня 2019 року та зобов`язати здійснити належним чином оплату праці за роботу на цій посаді шляхом виплати всіх належних сум, а також виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати Апарат РНБО України у місячний строк з дня набрання рішення суду законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про його виконання;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату РНБО України моральну шкоду, заподіяну через незаконну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, у розмірі 15 000 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у день звільнення з ним не було фактично проведено розрахунок, а також не видано довідку про роботу в Апараті РНБО України. Така бездіяльність чи помилкова діяльність заподіяла йому очевидну втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань та інших негативних явищ, тому має право на відшкодування моральної шкоди.
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року, позов задоволено частково.
4. Визнано протиправною бездіяльність Апарату РНБО України, яка полягає у нездійсненні оплати праці ОСОБА_1 за роботу на посаді радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України (посада патронатної служби) з 30 серпня 2019 року по 12 січня 2020 року.
5. Зобов`язано нарахувати та вплатити середній заробіток за час затримки з 30 серпня 2019 року по 12 січня 2020 року.
6. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
7. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом в.о. Керівника Апарату РНБО України від 20 серпня 2019 року № 519-к призначено з 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 на посаду радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України служби стратегічного планування та аналізу Апарату РНБО України (посада патронатної служби) на строк повноважень Секретаря РНБО України ОСОБА_2 (на умовах строкового договору) у порядку переведення з Інституту законодавства Верховної Ради України.
9. Установлено ОСОБА_1 : посадовий оклад згідно зі штатним розписом Апарату Ради; надбавку за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу (раніше набутий стаж державної служби станом на 19 серпня 2019 року становить 07 років 10 місяців 06 днів).
10. 22 серпня 2019 року позивач звернувся з заявою про звільнення з роботи в Апараті РНБО України за угодою сторін з 27 серпня 2019 року.
11. Наказом в.о. Керівника Апарату РНБО України від 23 серпня 2019 року №531-к звільнено з роботи 27 серпня 2019 року ОСОБА_1, радника Секретаря РНБО України служби Секретаря РНБО України служби стратегічного планування та аналізу Апарату РНБО України, за угодою сторін (пункт 1 статті 36 Кодексу законів про працю України).
12. Згідно прибуткового ордеру № 79 від 29 серпня 2019 року до каси Апарату РНБО України було отримано готівкові кошти, частина з яких передбачалась для розрахунку з позивачем за відпрацьований період в сумі 3 274,09 грн.
13. Листами від 4 листопада та 26 грудня 2019 року позивача повідомлено що належний йому розрахунок на час звільнення у сумі 3 274,09 грн отримано до каси Апарату РНБО України. Запропоновано у зручний час з`явитися до каси Апарату (попередньо повідомивши) або надати реквізити для перерахунку депонованої заробітної плати на розрахунковий (картковий) рахунок. Проте, як встановлено судами, відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів направлення та отримання цих листів позивачем.
14. 27 листопада 2019 року позивач направив на адресу Апарату РНБО України листа з вимогою виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та повідомив реквізити банківських рахунків. Вказаний лист отримано відповідачем 10 грудня 2019 року.
15. 13 січня 2020 року на банківський рахунок позивача було переведено кошти в сумі 3 257,72 грн.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у період часу з 27 по 29 серпня 2019 року була відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо нездійснення оплати праці позивача, оскільки в цей період часу відсутня вина роботодавця, наявність якої передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
17. Протиправна бездіяльність відповідача має місце у період часу з 30 серпня 2019 року по 12 січня 2020 року, а саме: з 30 серпня по 4 вересня через недоведеність повідомлення позивача про наявність коштів та необхідність їх отримання; з 5 вересня по 4 листопада через невчинення юридично значимих дій щодо повідомлення позивача про можливість отримання коштів; з 4 листопада по 10 грудня через ненадання доказів щодо направлення листа від 4 листопада 2019 року; з 11 грудня по 12 січня через неперерахування на банківську картку позивача грошових коштів.
18. Суди першої та апеляційної інстанції не погодилися з твердженням позивача що відповідач своєю бездіяльністю по здійсненню своєчасної оплати праці заподіяв йому моральну шкоду. На наступний день після звільнення з Апарату РНБО України позивач був призначений на посаду головного наукового співробітника відділу європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України, а тому є недоведеним втрата позивачем нормальних життєвих зв`язків і необхідності вжиття додаткових зусиль для організації свого життя.
19. Оскільки позивачем не було наведено будь-яких доводів щодо необхідності вжиття процесуальних заходів, як і не зазначено підстав, через які відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, то суди прийшли до висновку що відсутні підстави для задоволення заяви про встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання рішення суду.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що Апарат РНБО України як роботодавець, приймаючи заяву про звільнення від 22 серпня 2019 року та видаючи 23 серпня 2019 року наказ, надав добровільну згоду на його звільнення з 27 серпня 2019 року, яка безумовно включала угоду на виконання саме у цей день усіх обов`язків роботодавця, зокрема передбачених частиною першою статті 46, частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України.
21. Позивач зазначав, що подаючи заяву про звільнення за угодою сторін, перебував під адміністративним тиском з боку керівництва Апарату РНБО України щодо потреби звільнення у якнайшвидші терміни. Дата звільнення 27 серпня 2019 року була визначена керівництвом саме для забезпечення можливості фінансовій службі здійснити відповідні розрахунки, тому відповідальність за визначення дати звільнення покладається виключно на відповідача як на роботодавця, який мав усвідомлювати всі технічні проблеми здійснення розрахунку саме 27 серпня 2019 року.
22. Відповідач не міг розрахуватися вчасно виключно через невчасне замовлення коштів та відсутність в касі коштів для розрахунку, що було відомо роботодавцю ще при укладенні угоди про звільнення з визначенням конкретної дати.
23. Зазначає що судами не було з`ясовано час надання наказу про звільнення до фінансової служби для замовлення готівки для проведення розрахунку, з урахуванням того що заява про звільнення була подана упродовж дня 22 серпня 2019 року.
24. На підставі відзиву відповідача та оскаржуваних судових рішень позивач у касаційній скарзі зробив висновок, що вкрай ймовірно заявка на отримання коштів була зроблена 28 серпня, а отже вчасне неподання такої заявки як упродовж 23 серпня, так і 27 серпня 2019 року є винною бездіяльністю відповідача.
25. Суди першої та апеляційної інстанцій у мотивувальній частині рішення не висловили позиції щодо неврахування відповідачем при призначені позивача на роботу наявності у нього вченого звання професора та наукового ступеня доктора юридичних наук, які дають право на отримання відповідних доплат згідно підпунктів "в" та "г" підпункту 3 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 у редакції, чинній станом на серпень 2019 року.
26. Щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то позивач посилався на неврахування судами фактичних обставин справи, невірне застосування закону та практики Верховного Суду з цього питання. Призначення на посаду в Апарат РНБО України мало публічний характер та супроводжувалося серед іншого публікаціями у пресі, з якими ознайомилося невизначене коло осіб. Нічим не пояснене звільнення з політичної посади за угодою сторін через тиждень після призначення в очах такого кола осіб містило вкрай негативні характеристики ділових, професійних, політичних якостей позивача. Як український політик, правозахисник, вчений, громадський діяч він зазнав істотної політичної кар`єрної невдачі, що зумовило зміну ставлення до нього у суспільстві. Таке звільнення істотно підірвало професійний авторитет в Інституті законодавства Верховної Ради України, звідки він був переведений на посаду в Апарат РНБО України, ускладнило нормальні життєві зв`язки з колегами та вимагало вжиття істотних додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення на роботі в Інституті.
27. Не оскаржуючи правомірність підстав звільнення, позивач зазначає що таке звільнення було здійснено у максимально короткі строки, що зумовило протиправну бездіяльність роботодавця щодо розрахунку при звільненні, а такі обставини впливають на розмір моральної шкоди.
28. Відмовляючи у встановленні судового контролю суди не звернули увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Бурмич проти України", "Юрій Миколайович Іванов проти України", з яких прямо випливає системне невиконання в Україні органами державної влади судових рішень. Позивач вважає що рішення у цій адміністративній справі більш за все не буде тривалий час виконано відповідачем нібито через брак коштів і це прямо зумовлює потребу суспільного та судового контролю за його виконанням.
29. Також позивач у касаційній скарзі звертає увагу що судами не було вирішено його клопотання про винесення окремої ухвали згідно статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України щодо порушення Апаратом РНБО України вимог підпункту "ґ" пункту 4 частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки".
30. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
32. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
33. Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
34. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
35. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
36. Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
37. Так, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
38. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
39. Слід зазначити, що необхідною умовою для покладення на підприємство, установу, організацію відповідальності за невиплату або затримку у виплаті належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства, установи, організації у такому несвоєчасному розрахунку або невиплати відповідної суми.
40. Крім цього, слід зауважити, що для виникнення такого обов`язку власника та встановлення вини підприємства необхідно з`ясувати та дослідити причини, у зв`язку з чим не було своєчасно здійснено відповідні виплати.
41. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 відповідачем 23 серпня 2019 року було видано наказ № 531-к про його звільнення з 27 серпня 2019 року. У день звільнення 27 серпня позивач перебував на роботі, йому було видано належно оформлену трудову книжку, проте розрахунок у цей день не проведено.
42. Відмовляючи у стягненні відшкодування за несвоєчасний розрахунок за період часу з 28 по 29 серпня 2019 року суди виходили з відсутності протиправної бездіяльності та вини роботодавця. Суди зазначали що фінансова служба Апарату РНБО України після отримання наказу про звільнення співробітника проводить розрахунок необхідних коштів, подає фінансові зобов`язання та платіжні доручення до Державної казначейської служби України та не пізніше 13:00 години замовляє готівку для проведення розрахунку на наступний день, що обумовлено регламентом роботи Укрексімбанку, який подає заявку на отримання готівки від Національного банку України.
43. Відповідно до абзацу 3 пункту 2.3 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 2 березня 2012 року №309, підтвердні документи, надані розпорядником бюджетних коштів, опрацьовуються органом Казначейства за захищеними видатками, які не потребують проведення процедур закупівель, - протягом 1 операційного дня.
44. Оскільки наступним робочим днем після підписання наказу про звільнення позивача було 27 серпня, а до каси Апарату РНБО України готівкові кошти надійшли 29 серпня, то у відповідача фактично була відсутня об`єктивна можливість виплатити позивачу у день звільнення заробітну плату готівковими коштами.
45. Проте при цьому судами не було встановлено коли фінансова служба Апарату РНБО України отримала наказ про звільнення позивача. Якщо наказ було отримано 23 серпня, то по можливості не встановлено час - до 13:00 години чи пізніше, що впливає на визначення можливості відповідача провести 23 серпня 2019 року розрахунок необхідних коштів та замовлення готівки для проведення розрахунку на наступний день - 27 серпня, тобто у день звільнення позивача.
46. Якщо ж замовлення відповідачем готівки відбулося 27 серпня, а відповідно до вказаного Порядку підтвердні документи, надані розпорядником бюджетних коштів, опрацьовуються органом Казначейства протягом 1 операційного дня, то судам попередніх інстанцій слід було перевірити обґрунтованість та правомірність отримання готівкових коштів відповідачем лише 29 серпня 2019 року.
47. Відповідно до частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.