ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 826/6960/18
адміністративне провадження № К/9901/30504/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2019 (суддя - Кармазін О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 (головуючий суддя - Ісаєнко Ю.А., судді - Земляна Г.В., Мельничук В.П.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ʼʼКомерційний банк ʼʼДаніельʼʼ до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В :
У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство ʼʼКомерційний банк ʼʼДаніельʼʼ (далі - ПАТ ʼʼКБ ʼʼДаніельʼʼ, Банк, позивач) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просило: визнати протиправними дії ГУ ДФС щодо застосування штрафних санкцій та нарахування недоїмки за несплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафів та пені у розмірі 953ʼ 780,83 грн; скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) від 05.03.2018 №Ю-9187-17 у розмірі 953ʼ 780,83 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ ʼʼКБʼʼДаніельʼʼ посилалось на те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) була прийнята під час запровадження процедури ліквідації Банку, а тому правовідносини щодо сплати Банком єдиного внеску регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 №4452-VI, якими, зокрема передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків, зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, а вимоги кредиторів, щодо яких протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку не було зроблено заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (уповноваженій особі Фонду) (далі - Фонд), вважаються погашеними. Позивач зазначив, що недоїмка з єдиного внеску, на суму якої йому направлено оскаржувану вимогу, виникла у банку за період да введення тимчасової адміністрації та початку ліквідаційної процедури, а вимоги щодо її погашення контролюючий орган в зазначений строк не заявив, відтак рішення (вимога) про обов`язкову сплату Банком єдиного внеску в сумі 953ʼ 780,83 грн ГУ ДФС прийняло неправомірно.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 14.05.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019, позов задовольнив частково: визнав протиправними дії ГУ ДФС щодо нарахування ПАТ ʼʼКБʼʼДаніельʼʼ недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 953ʼ 780,84 грн; визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.03.2018 №Ю-9187-17; в іншій частині позовних вимог відмовив. Суд встановив, що вимога від 05.03.2018 №Ю-9187-17 прийнята ГУ ДФС щодо недоїмки (боргу) з єдиного внеску, про що зазначено у цій вимозі, а не щодо штрафних (фінансових) санкцій, що і слугувало підставою для часткового задоволення позову.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI) є спеціальними у правовідносинах, які виникли у зв`язку з прийняттям рішення про ліквідацію банку, а отже їх застосування є пріоритетним відносно застосування норм інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Застосувавши норми статей 36, 46, 52 Закону №4452-VI, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що у разі виникнення у Банку зобов`язань зі сплати єдиного внеску під час здійснення ліквідації Банку, вимоги щодо сплати таких зобов`язань задовольняються за умови звернення контролюючого органу до Фонду з відповідною заявою протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, та включення суми цих вимог до переліку вимог кредиторів з погашенням у сьому чергу. За висновком суду заборгованість з єдиного внеску за обліковими даними інформаційної системи ДФС не є достатньою підставою для направлення платнику цього платежу вимоги про сплату недоїмки (боргу), оскільки контролюючий орган, зважаючи на особливість встановленої Законом №4452-VI процедури стягнення, повинен перевірити, за який період виникла заборгованість. У разі встановлення, що заборгованість виникла під час проведення ліквідації та безпосередньо пов`язана з такою процедурою, нараховувати недоїмку, прийняти вимогу, направити її боржнику та звернутись із заявою до Фонду щодо задоволення таких вимог у сьомій черзі погашення. У протилежному випадку заборгованість, в силу вимог частини восьмої статті 49 Закону №4452-VI, вважається погашеною. Натомість, відповідач у вимозі від 05.03.2018 №Ю-9187-17 не зазначив акт перевірки, на підставі якого вона могла б бути прийнята, а в судовому процесі не спростував належними доказами довід позивача, що недоїмка, якої стосується вказана вимога, виникла до початку процедури ліквідації Банку.
ГУ ДФС подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 4, 6, 9, 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI), пунктів 3,4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.04.2016 за №609/28739 (далі - Інструкція), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Доводи відповідача обґрунтовані посиланням на те, що перебування Банку у процедурі ліквідації не звільняє його від виконання обов`язку сплатити єдиний внесок, оскільки відповідно до частини сьомої статті 25 Закону №2464-VІ сума недоїмки не підлягає списанню, зокрема у разі укладення з платником єдиного внеску мирової угоди відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", крім випадків повної ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою, недієздатною, оголошення померлою та відсутності осіб, які відповідно до цього Закону несуть зобов`язання із сплати єдиного внеску. Відповідач, посилаючись на відомості з інтегрованої картки платника податків ПАТ ʼʼКБʼʼДаніельʼʼ, згідно з якими станом на 28.02.2018 заборгованість позивача з єдиного внеску становила 953ʼ 780,83 грн, стверджує про правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.03.2018 №Ю-9187-17.
Позивач не реалізував процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу.
Касаційний перегляд справи здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги, як це передбачено частиною першою статті 341 КАС, та в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ʼʼПро внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справʼʼ від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону.
Верховний Суд, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з постановою Правління Національного банку України від 16.01.2014 №14 ПАТ ʼʼКБ ʼʼДаніельʼʼ віднесено до категорії неплатоспроможних банків. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.01.2014 №1 про здійснення тимчасової адміністрації строком на три місяці (з 17.01.2014 по 16.04.2014), розпочато процедуру виведення ПАТ ʼʼКБ ʼʼДаніельʼʼ з ринку банківських послуг з 17.01.2014 та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ ʼʼКБ ʼʼДаніельʼʼ.
17.01.2014 оголошення про запровадження тимчасової адміністрації на ліквідацію Банку було оприлюднено на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/56-daniel/850-613-shanovni-vkladnyky-ta-inshi-kredytory-publichnoho-akcionernoho-tovarystva-komercijnyj-bank-daniel).
16.04.2014 у відповідності з постановою Правління Національного банку України ʼʼПро відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ ʼʼКБ ʼʼДаніельʼʼ від 15.04.2014 №217 Фонд розпочав процедуру ліквідації Банку. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 12.03.2015 №57, від 30.03.2017 №1258 строк ліквідації Банку продовжено до 13.04.2018.
05.03.2018 ГУ ДФС сформовано і направлено ПАТ ʼʼКБ ʼʼДаніельʼʼ вимогу №Ю-9187-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 953ʼ 780,83 грн.
Вимога була сформована відповідно до даних інтегрованої картки платника податків ПАТ ʼʼКБ ʼʼДаніельʼʼ (код класифікації доходів бюджету 71010000 (єдиний внесок, нарахований на суми: заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності), витяг з якої ГУ ДФС надало на вимогу суду і який приєднаний до матеріалів справи (а.с. 111-130). Як свідчить зазначений витяг, станом на 16.04.2014 у ПАТ ʼʼКБ ʼʼДаніельʼʼ обліковувалася недоїмка в розмірі 438ʼ 365,01 грн, а станом на 05.03.2018 - в розмірі 953ʼ 780,83 грн.
Позивач в судовому процесі не заперечував наявність боргу з єдиного внеску та його розмір, а також зазначав (зокрема, в позовній заяві, в скарзі на вимогу від 05.03.2018 №Ю-9187-17, адресованій ДФС України, від 27.03.2018 №1-04-128 (а.с. 6, 33-35), що борг виник до введення тимчасової адміністрації та початку ліквідаційної процедури. Про визнання позивачем факту недоїмки в судовому процесі зазначено також і в рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 78 КАС обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
З урахуванням зазначеного висновок суду першої інстанції щодо такої підстави визнання протиправною і скасування оскаржуваної позивачем вимоги, як формування вимоги на підставі даних інформаційної системи органів ДФС, не зазначення у вимозі реквізитів акта документальної перевірки, на підставі якого вимога могла б бути сформована, а також періоду, за який виникла недоїмка, не відповідає встановленим обставинам у справі щодо наявності недоїмки.
Згідно з положеннями пунктів 3, 4 розділу VI Інструкції у разі якщо платник єдиного внеску має на кінець календарного місяця недоїмку з єдиного внеску та/або борг зі сплати фінансових санкцій, орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій) надсилають вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон №2464-VI.
Правовідносини в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК).
Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону (в редакції, чинній станом на 05.03.2018, далі - так само) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №№2464-VI).