Постанова
іменем України
17 лютого 2021року
м. Київ
справа № 522/15484/16-к
провадження № 51-5104км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Анісімова Г.М., Бородія В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,
прокурора Кузнецова С.М.,
захисника Кузьонного О.І.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь
у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій,
на ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160000000320, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Джалілабада Республіки Азербайджан, жителя АДРЕСА_1,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Котовський районний суд Одеської області вироком від 26 липня 2018 року виправдав ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, працюючи на посаді сільського голови Жеребківської сільської ради Ананьївського району Одеської області, будучи посадовою особою, яка займає відповідальне становище, перебуваючи у своєму службовому кабінеті в приміщенні Жеребківської сільської ради на вул. Грушевського, 47 у с. Жеребкове Ананьївського району Одеської області, 1 червня 2016 року о 11:20 одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 300 дол. США (яка на час вчинення ним дій згідно
з офіційним курсом Національного банку України становила 7542 грн) за підписання за вказівкою останнього тимчасово виконуючою обов`язки директора КП "ЖСМ" згаданої сільської ради ОСОБА_3 безоплатного договору про надання послуг з вирубки сухостою в лісосмугах уздовж автомобільних доріг, розташованих на території, яка належить цій сільській раді.
Дії ОСОБА_1 органом досудового слідства кваліфіковані за ч. 3 ст. 368 КК як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь - якої дії з використанням наданого службового становища.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 17 липня 2020 року вказаний вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, висловлює вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевий суд безпідставно визнав недопустимими докази, зокрема протокол огляду та ідентифікації грошових коштів від 1 червня 2016 року, протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) у вигляді аудіо-, відеоконтролю щодо ОСОБА_1 та контролю за вчиненням злочину від 21 червня 2016 року, оскільки ухвала Апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2016 року, якою надано дозвіл на проведення цих слідчих дій, і постанова прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 31 травня 2016 року були відкриті стороні захисту та надані суду під час судового розгляду. Також вважає, що суд, визнаючи недопустимими доказами протоколи огляду грошових коштів та освідування особи від 1 червня 2016 року, а також висновок експерта, належним чином не проаналізував їх та не навів достатніх підстав для такого висновку.
Зазначає про необґрунтоване визнання недопустимим доказом протоколу обшуку службового кабінету ОСОБА_1, оскільки суд не дав належної оцінки цьому протоколу в сукупності з іншими доказами у справі, а зазначені ним обставини не свідчать про незаконність проведення цієї слідчої дії.
На думку прокурора, суди першої та апеляційної інстанцій неналежно оцінили сукупність зібраних у справі допустимих доказів, що підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Вважає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ретельно не перевірив викладених в апеляційній скарзі доводів щодо безпідставного визнання доказів недопустимими, що призвело до необґрунтованого виправдання ОСОБА_1, не спростував їх та не навів переконливих і достатніх мотивів та підстав для залишення без зміни вироку суду першої інстанції.
У запереченні на касаційну скаргу захисник виправданого ОСОБА_1 -адвокат Кузьонний О.І. просить судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу. Захисник виправданого ОСОБА_1 - адвокат Кузьонний О.І. заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 цієї статті встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Положеннями ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Зважаючи на приписи ст. 419 вказаного Кодексу, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Проте, переглядаючи виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону не дотримався.
Так, прокурор в апеляційній скарзі вказував на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до необґрунтованого виправдання ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення. Зазначав, що місцевий суд безпідставно визнав недопустимими доказами протокол огляду та ідентифікації грошових коштів від 1 червня 2016 року, протоколи за результатами проведення НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю щодо ОСОБА_1 та контролю за вчиненням злочину від 21 червня 2016 року, оскільки процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, були відкриті стороні захисту та надані суду під час судового розгляду.
Також стверджував, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом протокол обшуку службового кабінету ОСОБА_1 від 1 червня 2016 року, адже зазначені судом обставини не свідчать про порушення порядку проведення цієї слідчої дії. Крім того, суд не дав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які були понятими під час обшуку службового кабінету, та висновку експерта, де зазначено, в якому стані надійшли об`єкти дослідження до експерта, яким чином вони були упаковані і те, що на них містилися підписи слідчого і понятих.
На думку прокурора, місцевий суд, визнаючи протокол огляду грошових коштів від 1 червня 2016 року, протокол освідування ОСОБА_1 від 1 червня 2016 року та висновок експерта від 21 липня 2016 року № 3091 недопустимими доказами, не навів переконливих підстав для такого висновку.
Висловлюючи вимогу про ухвалення нового вироку і визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, прокурор фактично просив суд апеляційної інстанції дати іншу оцінку доказам, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, у зв`язку з чим заявив клопотання про проведення судового слідства.
Проте суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вирок стосовно ОСОБА_1 та без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення, не перевірив ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей викладених у ній доводів і не дав на них вичерпних відповідей. У своїй ухвалі суд замість ґрунтовного спростування тверджень прокурора шляхом аналізу всіх доказів і їхньої оцінки в аспекті статей 84-86 КПК із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, як це передбачено ст. 94 цього Кодексу, по суті обмежився лише відтворенням висновків місцевого судупопри те, що їх було оспорено.
Місцевий суд, визнаючи протоколи за результатами проведення НСРД щодо ОСОБА_1 недопустимими доказами, послався на те, що процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, а саме ухвала Апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2016 року, доручення та постанова прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 31 травня 2016 року, не були відкриті стороні захисту на стадії закінчення досудового розслідування відповідно до вимог ст. 290 КПК.