Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 164/2138/19
провадження № 61-13799св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах недієздатної ОСОБА_2,
відповідачі: Маневицька селищна рада Волинської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Волинської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі судді Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути в солідарному порядку з Маневицької селищної ради Волинської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на свою користь та на користь недієздатної ОСОБА_2 300 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди.
Розпорядженням в. о. голови Маневицького районного суду Волинської області цивільну справу 164/2138/19 передано на розгляд до Луцького міськрайонного суду Волинської області у зв`язку самовідводами суддів та неможливістю утворити новий склад суду.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 22 січня 2020 року справу повернув до Маневицького районного суду Волинської області як помилково надіслану.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що цивільна справа була помилково надіслана до Луцького міськрайонного суду Волинської області, який не є найбільш територіально наближеним до Маневицького районного суду Волинської області, а тому її слід повернути.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Волинський апеляційний суд ухвалою від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2020 року повернув особі, яка її подала.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що ухвала місцевого суду про повернення справи як помилково надісланої не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право включити до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по суті спору заперечення на ухвалу про повернення справи.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 березня 2020 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала апеляційної інстанції суперечить чинному законодавству. Зокрема, апеляційний суд не врахував того, що ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2020 року підлягала апеляційному оскарженню на підставі пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України, оскільки за своєю суттю вона є ухвалою про передачу справи на розгляд іншого суду, а тому підлягає окремому оскарженню від рішення суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
16 грудня 2020 року справа № 164/2138/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що розпорядженням в. о. голови Маневицького районного суду Волинської області справу 164/2138/19 передано на розгляд до Луцького міськрайонного суду Волинської області у зв`язку самовідводами суддів та неможливістю утворити новий склад суду.
Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 22 січня 2020 року справу повернув до Маневицького районного суду Волинської області як помилково надіслану.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).