Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 265/6586/19
провадження № 61-15590св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - Маріупольська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Маріупольської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки
за касаційною скаргою Маріупольської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 квітня 2020 року у складі судді Міхєєвої І. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Пономарьової О. М., Ткаченко Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, який уточнили в процесі розгляду справи, у якому просили визнати незаконним та скасувати рішення Маріупольської міської ради від 25 червня 2018 року № 7/32-2901; визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 20 травня 2013 року № б/н, зареєстровану юридичним департаментом Маріупольської міської ради 07 лютого 2018 року за № 24784701, згідно з якою Маріупольська міська рада надає громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в оренду земельну ділянку площею 0,0040 га, кадастровий номер 1412336900:01:009:0009, для обслуговування будівель торгівлі (функціонування торговельного павільйону) на АДРЕСА_1 на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди земельної ділянки від 20 травня 2013 року № б/н, зареєстрованим юридичним департаментом Маріупольської міської ради від 07 лютого 2018 року за № 24784701.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що на підставі рішення Маріупольської міської ради від 16 квітня 2013 року № 6/27-3127 було укладено договір оренди земельної ділянки від 20 травня 2013 року б/н, зареєстрований юридичним департаментом Маріупольської міської ради 07 лютого 2018 року за № 24784701, за умовами якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в строкове платне користування надано земельну ділянку площею 0,0040 га, кадастровий номер 1412336900:01:009:0009, для обслуговування будівель торгівлі (функціонування торговельного павільйону) на АДРЕСА_1 строком на 5 років (з 16 квітня 2013 року до 16 квітня 2018 року). 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про подовження терміну оренди земельної ділянки. Маріупольська міська рада розглянула заяву ОСОБА_1 та прийняла немотивоване рішення від 25 червня 2018 року № 7/32-2901 про відмову у поновленні строку дії договору оренди земельної ділянки, крім того, доручила департаменту по роботі з активами міської ради вжити заходів щодо демонтування об`єкта, який розташований на переданій в оренду земельній ділянці. Зміст рішення про відмову у поновленні строку дії договору оренди земельної ділянки не був доведений до відома ОСОБА_1, при цьому вона продовжила використовувати орендовану ділянку, сплачувала орендну плату, на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2018 року здійснила відчуження нерухомого майна, яке розміщене на орендованій земельній ділянці, новим власникам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Нові власники майна є правонаступниками права оренди земельної ділянки, орендарем якої була ОСОБА_1, та мають законне право на переоформлення права оренди земельної ділянки та продовження дії договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк. У зв`язку з цим позивачі просили позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області рішенням від 27 квітня 2020 року позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував рішення Маріупольської міської ради від 25 червня 2018 року № 7/32-2901. Визнав укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 20 травня 2013 року № б/н, зареєстровану юридичним департаментом Маріупольської міської ради 07 лютого 2018 року за № 24784701, згідно з яким Маріупольська міська рада надає громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в оренду земельну ділянку площею 0,0040 га, кадастровий номер 1412336900:01:009:0009, для обслуговування будівель торгівлі (функціонування торговельного павільйону) на АДРЕСА_1 на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди земельної ділянки від 20 травня 2013 року № б/н.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки ОСОБА_1 13 лютого 2018 року, тобто за два місяці до закінчення терміну договору оренди подала до Маріупольської міської ради заяву про продовження терміну існуючого договору оренди земельної ділянки. Проте Маріупольська міська рада у місячний строк, як це передбачено частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", не прийняла рішення стосовно поданої заяви, рішення про відмову в задоволенні заяви про подовження терміну оренди було прийняте лише 25 червня 2018 року. Крім того, відповідач не надав доказів, що це рішення було доведене до відома заявника.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Донецький апеляційний суд постановою від 09 вересня 2020 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 квітня 2020 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд зазначив, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У жовтні 2020 року Маріупольська міська радаподала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 квітня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Підставою касаційного оскарження Маріупольська міська рада вказує те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс 18) та від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № І4-330цс18).
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду про те, що Маріупольська міська рада не повідомила ОСОБА_1 про прийняте рішення, оскільки при зверненні до суду позивачі надали копію рішення Маріупольської міської ради від 25 червня 2018 року № 7/32-2901 та не зазначали, що ОСОБА_1 не було відомо про вказане рішення, а її права порушені шляхом неповідомлення про результат розгляду адміністративної послуги. Більш того, це питання не ставилося та не досліджувалося у ході розгляду справи.
Також апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань Маріупольської міської ради про зупинення апеляційного провадження до розгляду Великою Палатою Верховного Суду аналогічних справ № 159/5756/18 та № З13/350/16-ц. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18 визначила, що для виникнення в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 при зверненні до Маріупольської міської ради щодо поновлення строку договору оренди земельної ділянки, не додала проекту додаткової угоди, що виключає можливість реалізації правової конструкції механізму поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк. Більше того, додатковий договір до договору оренди земельної ділянки, який суд визнав укладеним, містить суттєві зміни істотних умов, а саме змінилися орендарі земельної ділянки, що не узгоджується зі статтею 33 Закону України "Про оренду землі". Маріупольську міську раду як суб`єкта господарських правовідносин не було повідомлено про зміну фактичних землекористувачів земельної ділянки площею 0,0040 та кадастровий номер цієї земельної ділянки, що суттєво порушує права орендодавця.
З огляду на неналежне дотримання орендарем ОСОБА_1 процедури поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, зокрема ненаправлення проекту додаткової угоди орендодавцю у встановлений законом строк, договір оренди земельної ділянки від 20 травня 2013 року не може бути поновлений, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У лютому 2021 року представник позивачів - адвокат Ботман Ольга Олександрівна подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 належно виконувала всі умови договору оренди земельної ділянки, вчасно звернулася до Маріупольської міської ради із заявою про продовження строку дії договору на той самий строк та на тих самих умовах, чим висловила своє волевиявлення щодо продовження права оренди земельної ділянки, а міська рада не розглянула цю заяву у встановлений законом строк та, у порушення вимог закону, відмовила у продовженні строку дії договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
07 грудня 2020 року справа № 265/6586/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі рішення Маріупольської міської ради від 16 квітня 2013 року № 6/27-3127 був укладений договір оренди земельної ділянки від 20 травня 2013 року б/н, зареєстрований юридичним департаментом Маріупольської міської ради 07 лютого 2018 року за № 24784701, за умовами якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надано в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0040 га, кадастровий номер 1412336900:01:009:0009, для обслуговування будівель торгівлі (функціонування торговельного павільйону) на АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 3.1 договору оренди земельної ділянки він укладений на 5 років (з 16 квітня 2013 року до 16 квітня 2018 року).
У пункті 3.2 договору оренди земельної ділянки визначено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.
13 лютого 2018 року ОСОБА_1 подала до Маріупольської міської ради заяву про подовження терміну оренди земельної ділянки за наявності чинного договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку.
25 червня 2018 року Маріупольська міська рада прийняла рішення № 7/32-2901 яким відмовила ОСОБА_1 у поновленні строку оренди земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови міської ради) площею 0,0040 га, кадастровий номер 1412336900:01:009:0009, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (функціонування торговельного павільйону) на АДРЕСА_1 .
28 грудня 2018 року між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 як покупцями був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна - магазину, який розташований на земельній ділянці площею 0,0040 га, кадастровий номер 1412336900:01:009:0009, для обслуговування будівель торгівлі (функціонування торговельного павільйону) на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скалун Р. В.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.