ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року № 9901/680/18 (провадження № 11-262заі20)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія відповідно) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним і скасування рішення.
Короткий виклад історії справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням уточнень просив:
- визнати протиправними дії ВККС щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту, та зобов`язати Комісію повторно здійснити оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;
- визнати незаконним і скасувати рішення ВККС від 13 квітня 2018 року
№ 321/ко-18 про визнання судді ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Дніпровському районному суді м. Києва (далі - Рішення № 321/ко-18, спірне рішення відповідно).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, з-поміж іншого, зазначив, що оскаржуване Рішення № 321/ко-18є невмотивованим, оскільки замість вказівки на мотиви його ухвалення в ньому лише перелічені засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. У Рішенні № 321/ко-18 не зазначено, за яким саме критерієм чи критеріями позивач не відповідає займаній посаді, не наведено жодної аргументації щодо рівня встановлених балів.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії від 29 січня 2018 року № 7/зп-18 призначено проведення іспиту піж час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та встановлено мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування отримав 63 бали, за виконання практичного завдання - 62,5 бала. На етапі складення іспиту загалом набрав 125,5 бала.
ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 26 лютого 2018 року, зокрема судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , якого допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
13 квітня 2018 року відбулась співбесіда із суддею ОСОБА_1 (в межах кваліфікаційного оцінювання), і за наслідками дослідження та обговорення його суддівського досьє Комісія ухвалила спірне рішення, яким:
- визначила, що суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів набрав 570,5 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв;
- визнала суддю Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;
- рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва.
Вважаючи таке Рішення № 321/ко-18 протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 серпня 2020 року закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що Рішення № 321/ко-18 з висновком рекомендувати ВРП розглянути питання про звільнення з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 є тим рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Зважаючи на статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що передбачене частиною першою статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.
Отже, Рішення ВККС про кваліфікаційне оцінювання судді є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього Рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації.
ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2020 року і подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати її й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апелянт наголошував, що суддя (кандидат на посаду судді), не згодний з рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС. При цьому рекомендаційний характер має лише останній абзац спірного Рішення № 321/ко-18, а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивача, у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду.
Позивач стверджував, що оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції обмежено його право на безпосереднє звернення до суду та відмовлено в доступі до правосуддя у випадку, коли можливість судового оскарження відповідного акта прямо передбачена законом.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2020 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду проаналізувала положення статей 83, 88 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затверджений рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16, і констатувала, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП і ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП.
З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання незаконним та скасування Рішення Комісії про невідповідність судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 займаній посадіз рекомендацією ВРП розглянути питання про звільнення його з посади судді зазначеного суду.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визнано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інт