УХВАЛА
10 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 817/777/16
Провадження № 11-11апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження заяву заінтересованої особи ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року, ухваленій у справі № 817/777/16 за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов?язання вчинити певні дії і
ВСТАНОВИЛА:
1. У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, ФГВФО) та зобов?язати відповідача виплатити та перерахувати позивачці відсотки за договором банківського вкладу (депозиту) у розмірі 3 537,20 долара США в гривневому еквіваленті.
Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 травня 2016 року залишив позов ОСОБА_2 без руху та встановив позивачці строк для сплати судового збору.
У своїй заяві від 06 червня 2016 року ОСОБА_2 зауважила, що вона як споживач послуг банку звільнена від сплати судового збору за цей позов на підставі частини третьої статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII).
2. Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 червня 2016 року повернув ОСОБА_2 її позовну заяву разом з доданими до неї документами.
Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 серпня 2016 року через несплату судового збору повернув апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу суду першої інстанції від 14 червня 2016 року.
3. Позивачка не погодилася з рішенням суду апеляційної інстанції й подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. Цей суд ухвалою від 18 серпня 2016 року повернув касаційну скаргу скаржниці, оскільки вона не сплатила судовий збір за її подання. Своє рішення суд мотивував тим, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування в розумінні Закону № 1023?XII, тому в спорі, який виникає з таких правовідносин, позивачка у разі звернення до суду повинна сплати цей платіж і не звільняється від його сплати на підставі частини третьої статті 22 цього Закону.
4. 05 вересня 2016 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року з підстав, установлених пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду), у якій просила скасувати ухвалу суду касаційної інстанції від 18 серпня 2016 року та направити справу до відповідного суду для продовження розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
З посиланням на частину другу статті 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 грудня 2018 року справу за позовом ОСОБА_2 до Фонду про зобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року скасувала, справу за позовом ОСОБА_2 до Фонду про зобов`язання вчинити дії передала на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
5. У листопаді 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява заінтересованої особи ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року.
Авторка заяви вважає, що у мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року допущена описка, що полягає в зайвому написанні заперечної частки "не" в тексті мотивувальної частини постанови Великої Палати, у якій ідеться, що "… дія частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та ФГВФО під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб")". З погляду авторки заяви, у цій частині тексту постанови написання заперечної частки "не" перед словом "поширюється" є очевидною опискою, яка підлягає виправленню, оскільки із загального змісту мотивувальної частини рішення випливає, що правильним написанням цього фрагмента мотивувальної частини має бути текст без означеної описки, після виправлення якої у цій справі фрагмент тексту стане зрозумілим і узгоджуватиметься з постановою суду в цілому про те, що положення частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII поширюються на таку категорію правовідносин.
6. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи і дійшла висновку, що заява заінтересованої особи ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Положення вказаної статті передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки. Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) орфографічна, граматична, пунктуаційна помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Такі помилки зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Як правило, описка, як мовна помилка, не спотворює текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприймання: помилкове розташування розділових знаків, неправильні відмінки слів тощо.