ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову від 21 січня 2021 року у справі № 9901/525/19 (провадження
№ 11-1263заі19) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення
Стислий виклад обставин справи
2 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі ? ВРП), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 3 вересня 2019 року № 2321/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 2 частини шостої статті 126 Конституції України.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем порушено вимоги пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII«Про Вищу раду правосуддя» (далі ? Закон № 1798-VIII), а саме ? це рішення було прийняте за поданням Вищої ради юстиції (далі ? ВРЮ) від 19 січня 2016 року № 6/0/12-16, незважаючи на те, що на його підставі вже було прийнято Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII «Про звільнення судді».
Позивач зазначав, що подання ВРЮ від 19 січня 2016 року № 6/0/12-16, на підставі якого було прийняте спірне рішення, вичерпало свою дію у зв`язку з прийняттям Верховною Радою України Постанови від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII.
ОСОБА_1 також зауважив, що на дату ухвалення оскаржуваного рішення він не обіймав посади судді Вищого господарського суду України, оскільки його не було поновлено на ній після прийняття рішення Верховного Суду від 30 листопада 2018 року, яким визнано незаконною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII «Про звільнення судді».
На переконання позивача, при прийнятті рішення від 3 вересня 2019 року № 2321/0/15-19 ВРП також було допущено процедурні порушення. Зокрема, на його думку, розгляд подання мав здійснюватися за загальною процедурою, а не за спрощеною. ОСОБА_1 стверджує, що такі процедурні порушення зумовили порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі ? Конвенція) щодо розгляду його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. З урахуванням практики, викладеної в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі ? ЄСПЛ), зокрема у справах «Олександр Волков проти України» та «Салов проти України», позивач зазначає, що відповідачем було порушено «безсторонній та неупереджений» розгляд його справи. ОСОБА_1 мотивує це тим, що у прийнятті оскаржуваного рішення брав участь ОСОБА_2 , який як член ВРЮ також брав участь у прийнятті рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності», а також тим, що спірне рішення не містить жодного мотивування щодо врахування або відхилення доводів представника позивача, наданих відповідачу на пленарному засіданні ВРП.
ОСОБА_1 звертав увагу на те, що фактично спірне рішення обґрунтоване неможливістю суміщення посади судді з посадою члена ВРЮ, що суперечить вимогам частини другої статті 58 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
У жовтні 1994 року ОСОБА_1 обраний заступником голови Арбітражного суду Донецької області.
Постановою Верховної Ради України від 12 липня 2001 року № 2669-ІІІ ОСОБА_1 призначений на посаду судді Донецького апеляційного господарського суду безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 8 липня 2010 року № 2476-VI позивача обрано на посаду судді Вищого господарського суду України.
23 грудня 2010 року Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури ОСОБА_1 був призначений на посаду члена ВРЮ (присягу члена ВРЮ склав на пленарному засіданні Верховної Ради України 13 січня 2011 року).
11 квітня 2014 року повноваження ОСОБА_1 як члена ВРЮ були припинені.
15 вересня 2015 року за підписом голови Вищого господарського суду України було складено довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII«Про очищення влади» (далі ? Закон № 1682-VII), якою встановлено, що до ОСОБА_1 не застосовуються заборони, передбачені частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.
9 вересня та 2 листопада 2015 року за вхідними № 2746/0/8-15 та 11.02.1827 відповідно до ВРЮ надійшло звернення Міністерства юстиції України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності, оскільки позивач понад рік обіймав посаду члена ВРЮ.
Рішенням від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 ВРЮ вирішила визнати порушення суддею Вищого господарського суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та внести подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді Вищого господарського суду України з підстав порушення вимог щодо несумісності.
19 січня 2016 року до Верховної Ради України внесено подання ВРЮ про звільнення судді з посади № 6/0/12-16.
Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII «Про звільнення судді» відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.
Наказом Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2016 року № 376-к ОСОБА_1 звільнено з посади судді 2 листопада 2016 року у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України задоволено, визнано незаконною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII«Про звільнення судді».
Листом від 16 липня 2019 року № 04-29/12-1218 Верховна Рада України направила до ВРП подання ВРЮ від 19 січня 2016 року № 6/0/12-16 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України з доданими до нього матеріалами.
З урахуванням того, що рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 «Про внесення подання про звільнення з посади судді у зв`язку з порушенням вимог щодо несумісності» є чинним, а рішення Верховної Ради України на його підставі не прийнято, 19 липня 2019 року членом ВРЮ Артеменком І. А. складено висновок за результатами розгляду подання ВРЮ щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 2 частини шостої статті 126 Конституції України.
3 вересня 2019 року рішенням ВРП № 2321/0/15-19 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 2 частини шостої статті 126 Конституції України.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2019 року ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що ВРП правомірно на підставі пункту 14 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII розглянула подання ВРЮ від 19 січня 2016 року № 6/0/12-16 про звільнення судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 2 частини шостої статті 126 Конституції України, а відтак ухвалила з цього приводу оскаржуване рішення.
На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване в цій справі рішення ВРП постановила як орган, який (з 30 вересня 2016 року) уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. До 30 вересня 2016 року такими повноваженнями (стосовно суддів, обраних безстроково) була наділена Верховна Рада України.
Суд першої інстанції зазначив, що фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття такого рішення, викладено в рішенні ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 за порушення вимог щодо несумісності.
Це рішення ВРЮ було предметом судового розгляду у справі № 800/63/16, у якій постановою Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРЮ про визнання незаконним і скасування рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 «Про внесення подання про звільнення з посади судді у зв`язку з порушенням вимог щодо несумісності».
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2018 року, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року, не надавалося правової оцінки обставинам, які були підставою для висновку про порушення позивачем вимог щодо несумісності. Предметом судового контролю у справі № 9901/350/18 була лише законність Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII і дотримання процедури цим органом під час її ухвалення.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що в цих правовідносинах Верховна Рада України не є тим органом, який встановлює факт наявності порушень у діях судді та обирає/застосовує вид відповідальності. Такими повноваженнями було наділено ВРЮ, яка їх реалізувала шляхом внесення до Верховної Ради України відповідного подання про звільнення судді ОСОБА_1 , законність якого підтверджено рішенням суду у справі № 800/63/16, що набрало законної сили, а отже, зазначене подання залишається чинним.
За висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ситуація, яка склалася у зв`язку зі скасуванням Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII, зумовила те, що станом на дату набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) за поданням ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 рішення Верховної Ради України фактично не прийнято. Вказане подання ВРЮ, по суті, залишилося без реалізації, адже за процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, суддю, обраного безстроково, могла звільнити Верховна Рада України, що з огляду на те, як було прийнято це рішення (Постанова від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII), і результат його судового оскарження (вказану постанову суд визнав незаконною і скасував), зроблено не було.
При цьому суд першої інстанції зауважив, що у спірних правовідносинах ВРП не притягала ОСОБА_1 до відповідальності повторно (за одне і те ж). Вид відповідальності щодо позивача вже обрала/застосувала ВРЮ в рішенні від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15. Відповідач, по суті, реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).
Суд першої інстанції зауважив, що суддя, обраний безстроково, звільняється органом, який його обрав. Оскільки рішення такого органу суд скасував як незаконне, то юридичного факту, з яким закон пов`язує звільнення з посади судді, на дату прийняття рішення не було. Відповідно виключення зі штату суду ОСОБА_1 не впливає на визначену законом процедуру звільнення судді з посади.
В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2019 року ОСОБА_1 зазначав, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, оскільки не досліджено твердження позивача щодо невмотивованості рішення ВРП від 3 вересня 2019 року № 2321/0/15-19, що є порушенням статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі ? КАС).
Також скаржник зауважував, що суд першої інстанції залишив поза увагою позовні вимоги ОСОБА_1 щодо несумісності звільнення позивача з посади судді з вимогами Конституції України, оскільки Основний Закон України вичерпно встановлює вимоги щодо несумісності суддів та не містить вимоги про несумісність посади судді з люстраційною забороною.
При цьому, на думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції не надав правової оцінки посиланню позивача на порушення вимог статей 58, 61, 62 Конституції України під час його звільнення з посади судді. Скаржник вважав, що його звільнення відбулося виключно внаслідок того, що він був членом ВРЮ в період з 13 січня 2011 року по 22 лютого 2014 року.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2019 року залишила без змін.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зприйняттям законів № 1401-VIII, 1798-VIII та Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) у системі правосуддя відбулися суттєві зміни в організації судоустрою та її правових інститутів. Зокрема, повноваження ухвалювати всі рішення про звільнення суддів було передано ВРП.
Спірне рішення ВРП постановила як орган, який уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
Фактичні обставини, які стали підставою для прийняття такого рішення, викладено в рішенні ВРЮ від 24 грудня 2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.
Це рішення ВРЮ було предметом судового розгляду, й остаточне рішення із цього приводу ухвалив Вищий адміністративний суд України, який постановою від 18 жовтня 2017 року відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15.
Отже, рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 є чинним, у ньому встановлено факт порушення ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та визначено вид відповідальності.
ВРЮ як орган, уповноважений відповідно до статті 131 Конституції України (у попередній редакції) вносити подання про звільнення суддів з посади, реалізувала це право/компетенцію і внесла до Верховної Ради України як органу, який обирав позивача на посаду судді безстроково, подання про його звільнення у зв`язку з порушенням вимог щодо несумісності.
Скасування Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII зумовило те, що станом на дату набрання чинності Законом № 1401-VIII за поданням ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 рішення Верховною Радою України фактично не прийнято.
За процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, повноваження на звільнення судді, обраного безстроково, належали Верховній Раді України. Але оскільки Постанова Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII була визнана незаконною і скасована, фактично подання ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 залишилося без реалізації.
Крім того, з прийняттям законів № 1401-VIII та № 1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що в разі визнання судом незаконним рішення/дій, прийнятого/вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді чи ні (порушення вимог закону, зокрема процедури, можуть мати місце в будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.
У контексті обставин справи, яка розглядається, це означає, що визнання незаконною і скасування судом Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII зумовило відновлення стадії розгляду подання, внесеного ВРЮ відповідно до її рішення від 24 грудня 2015 року, а тому відповідне подання ВРЮ не може вважатись реалізованим.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не притягав позивача до відповідальності повторно (за одне й те ж порушення). Вид відповідальності щодо ОСОБА_1 уже обрала ВРЮ своїм рішенням від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15. Відповідач реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано ВРП.
Рішення ВРП від 3 вересня 2019 року № 2321/0/15-19 мотивоване тим, що рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України з підстав порушення вимог щодо несумісності є чинним.
Застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про порушення суддею вимог щодо несумісності, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не встановлює порушення або відсутність порушень суддею вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправним і скасування цього рішення.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
Стаття 126 Конституції України визначила, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Підставами для звільнення судді є:
1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я;
2) порушення суддею вимог щодо несумісності;
3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;
6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.
Частинами шостою та сьомою статті 48 Закону № 1402-VIII визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Відповідно до частини першої статті 53 Закону України від 7 липня 2010 року
№ 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону № 1682-VII, яка була чинною до 28 березня 2015 року, перебування на посаді судді є несумісним із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом, а також якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону № 1682-VII.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 1402-VIII перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом № 1682-VII.
За визначенням частини першої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Згідно із частиною другою цієї статті очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтує