ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 199/5500/15-к
провадження № 51-4191км20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Голубицький С.С.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Єременко М.В.,
засуджений ОСОБА_1,
захисник Павленко О.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015040630000611, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає в АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засудженийОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінальногопровадження за недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.
На обґрунтування своєї вимоги засуджений посилається на те, що вирок ґрунтується виключно на припущеннях, неналежних та недопустимих доказах, неоднозначних висновках експертиз, які не містять будь-яких об`єктивних доказів його причетності до злочину.
Зазначає, що згідно з протоколом пред`явлення особи для впізнання під час цієї слідчої дії спеціалістом здійснювалася відеофіксація за допомогою камери "Кенон", проте протокол спеціалістом не підписаний, а відеозапис до протоколу не доданий, що, на його думку, свідчить про порушення вимог ст. 107 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Крім того, під час впізнання він був фактично затриманий працівниками міліції, доставлений до райвідділу в кайданках, проте йому як затриманій особі не роз`яснювались його права, зокрема право на захист.
Вважає показання потерпілої ОСОБА_2 - матері загиблої - та свідка ОСОБА_3, висновки судово-медичних експертиз (щодо часу настання смерті потерпілої) суперечливими доказами.
Указує, що відповідно до протоколу огляду місця події на місці вчинення злочину виявлено чисельні відбитки рук та взуття, належність яких не встановлено, не визначено знаряддя злочину та механізму ампутації передпліч потерпілої. Водночас в результаті проведених досліджень його одягу, взуття, піднігтьового вмісту, вилучених фактично безпосередньо після вчинення злочину, будь-яких слідів крові не виявлено. Згідно з висновком трасологічної експертизи неможливо категорично стверджувати, що виявлений в ході огляду місця події слід взуття залишено саме його чоботами, проте у вироку суду стверджувально зазначено про таку відповідність. Висновок судово-імунологічної експертизи залишків біологічного матеріалу на гумовій рукавичці є неоднозначним, а молекулярну експертизу не проведено.
Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою трафіки телефонних розмов та наявність даних про телефонний дзвінок потерпілої на інший номер в той час, коли він був уже в іншій частині міста.
Стверджує, що внаслідок застосування фізичного та психічного насильства він був вимушений на камеру зачитати текст, в якому було детально описано обставини вбивства потерпілої. Цей запис було неодноразово продемонстровано на телебаченні, внаслідок чого ще до завершення досудового розслідування та ухвалення вироку сформовано суспільну думку про те, що саме він вчинив цей злочин, та фактично визнано винним у його вчиненні. Він неодноразово повідомляв, що до нього застосовувалося фізичне та психічне насильство, проте перевірку цього факту органами прокуратури проведено формально, при цьому рішення прийнято тільки щодо застосування фізичного насильства, тоді як факти застосування психологічного тиску залишились без належного реагування.
Указує на те, що порушення його права на захист констатовано навіть матеріалами перевірки, проведеної кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, за результатами якої захисника ОСОБА_4 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Вважає, що суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення щодо мотиву вчинення злочину, оскільки, виключивши інкримінований йому на досудовому слідстві корисливий мотив як недоведений, на свій розсуд встановив, що мотивом вчинення злочину були неприязні відносини, не обґрунтувавши, на ґрунті яких обставин у нього могли виникнути неприязні відносини з потерпілою, яку він бачив вперше і з якої не мав будь-яких конфліктів.
Указує, що виключення судом кваліфікації його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України мало б вплинути на призначення покарання.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням статей 404, 419 КПК України не звернув увагу на подані ним доповнення до апеляційної скарги, не виклав їх змісту в ухвалі, не розглянув мотивованих клопотань щодо повторного дослідження доказів, не навів в ухвалі ґрунтовних мотивів на спростування доводів апеляційних скарг сторони захисту. Крім того, апеляційним судом його було позбавлено можливості в повному об`ємі висловити свої доводи.
Зміст судових рішень, у тому числі оскаржуваних, та встановлені судами обставини кримінального провадження
За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2016 року ОСОБА_1 засуджено за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, за ч. 4 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпровської області від 17 травня 2016 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Лещенко Т.О. задоволено частково, вирок суду першої інстанції змінено та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 187 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 в інтересах її та малолітньої ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 1 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 тазахисників Лещенко Т.О. і Павленко О.Г. залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_6, вчиненому з особливою жорстокістю за обставин, викладених у вироку.
Так, ОСОБА_1 31 березня 2015 рокуз метою пошуку осіб жіночої статі, які надають послуги інтимного характеру, зателефонував на раніше відшуканий ним в мережі "Інтернет" номер мобільного телефону, який належить потерпілій ОСОБА_6, та, попередньо домовившись про зустріч, близько 10:35 цього ж дня прибув за місцем проживання останньої на АДРЕСА_2, де передав ОСОБА_6 300 грн як обумовлену плату за надання останньою послуг інтимного характеру, після чого за обопільною згодою вступив зі ОСОБА_6 в статеві відносини. Після завершення статевого акту близько 11:00 за невстановлених судом обставин між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 завдав потерпілій численних ударів ногами в ділянки голови, шиї, живота, верхніх та нижніх кінцівок, заподіявши легкі тілесні ушкодження.
Через деякий час, побачивши, що ОСОБА_6 підвелась з підлоги та намагається вибігти з будинку, ОСОБА_1 наздогнав її в приміщенні кухні. У цей момент у нього раптово виник умисел на вбивство ОСОБА_6, для реалізації якого він взяв зі столу кухонний ніж, схопив потерпілу та потягнув у ванну кімнату. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя ОСОБА_6, усвідомлюючи, що завдає потерпілій особливих фізичних страждань, ОСОБА_1 завдав ОСОБА_6 ножем не менше 21 удару в ділянку задньої поверхні тулуба, попереку, плеча, передпліччя, шиї, черева, а також заподіяв різані рани по передній поверхні шиї потерпілої ОСОБА_6, від чого остання впала на підлогу.
Завершуючи свій злочинний умисел на протиправне заподіяння смерті потерпілій, ОСОБА_1, усвідомлюючи, що завдає їй особливих фізичних страждань, перерізав тим же ножем шкіру на зап`ястях правої та лівої руки потерпілої, після чого надавив своєю ногою на місце перерізу, переламав кістки рук, відділив їх від верхніх кінцівок, після чого поклав їх поряд із тілом потерпілої ОСОБА_6 .
У результаті злочинних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_6 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: 6 колото-різаних ран на задній поверхні тулуба праворуч з розсіченням міжреберних м`язів відповідно, з кров`ю у правій плевральній порожнині; колото-різаної рани на черевній стінці праворуч, колото-різаної рани на черевній стінці ліворуч, 2 колото-різаних ран у лівій поперековій ділянці, 2 колото-різаних ран (наскрізне поранення) на задній поверхні лівого плеча, 2 різаних ран на зовнішній поверхні правого передпліччя у нижній третині; різаної ран на передній поверхні шиї, розсічення хрящів гортані, судин різного калібру, клітковини хребта відповідно до неї; 2 колото-різаних ран (наскрізне поранення) на черевній стінці праворуч, 2 колото-різаних ран на шиї праворуч та ліворуч, 2 різаних ран на передній поверхні шиї праворуч, відділення кистей, крововиливів відповідно ранам. За висновком судово-медичної експертизи всі наявні у ОСОБА_6 тілесні ушкодження, в тому числі відділення кистей рук, є прижиттєвими.
Від заподіяних ОСОБА_1 потерпілій численних колото-різаних та різаних поранень різних анатомічних ділянок тіла з розвитком гострої крововтрати та розладів кровообігу в життєво важливих органах не більше ніж через декілька хвилин ОСОБА_6 померла на тому ж місці. Після настання смерті потерпілої ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник.
Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги
Засуджений і захисник у засіданні суду касаційної інстанції підтримали касаційну скаргу, прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та просить дати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено.
Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.
Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворість призначеного покарання.
Щодо застосування недозволених методів слідства
Твердження сторони захисту про застосування щодо обвинуваченого фізичного та психологічного тиску, внаслідок чого на початковій стадії слідства він був вимушений оговорити себе, були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.
Так, за фактом застосування до ОСОБА_1 недозволених методів слідства було порушено кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42015040000000915, яке закрито постановою слідчого прокуратури від 17 лютого 2016 року. Оцінюючи з точки зору ефективності проведеного розслідування зазначену постанову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки слідчого прокуратури щодо безпідставності відповідних тверджень ОСОБА_1 узгоджуються з висновком судово-медичної експертизи від 15 квітня 2015 року № 1713е, за яким будь-яких тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 в ділянках голови, обличчя, тулубу та кінцівок при огляді не виявлено. За медичною допомогою до працівників медичної частиниДніпропетровського слідчого ізолятору від прибуття 03 квітня 2015 року та станом на 18 червня 2015 року ОСОБА_1 не звертався. Під час обрання запобіжного заходу в суді визнав себе винуватим у вбивстві. Суд першої інстанції дійшов висновку, що належних та допустимих доказів вчинення з боку правоохоронних органів щодо ОСОБА_1 як фізичного, так і психологічного тиску, катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження не надано.
Доводи в касаційній скарзі засудженого щодо незаконної демонстрації по телебаченню України до його засудження відео з його визнавальними показаннями Суд до уваги не бере, оскільки таке відео не використовувалось судом як доказ при ухваленні вироку.
Щодо порушення права на захист у зв`язку з неналежною правовою допомогою, наданою адвокатом ОСОБА_4 .
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції належним чином дослідив це питання та відреагував на відповідні доводи сторони захисту.
Так, суду першої інстанції було надано копію рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області, яким до адвоката ОСОБА_4 застосовано дисциплінарне стягнення за те, що при наданні правової допомоги ОСОБА_1 (01-02 квітня 2015 року) вона діяла пасивно, не провела конфіденційного побачення з клієнтом, не заявляла жодних клопотань під час проведення першочергових слідчих дій в інтересах свого підзахисного, не оскаржувала в апеляційному порядку ухвалу суду про обрання підзахисному міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд погодився, що ОСОБА_1 на початковому етапі досудового розслідування до вступу в кримінальне провадження захисника Лещенко Т.О. хоча і користувався правовою допомогою захисника, однак така допомога носила символічний характер і не була кваліфікованою, ефективною правничою допомогою, тобто мало місце порушення права ОСОБА_1 на захист.