Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 360/1518/19
провадження № 61-12733св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області у складі судді Унятицького Д. Є. від 10 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О. від 20 липня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 15 лютого 2007 року він був призначений на посаду директора Відокремленого структурного підрозділу "Пенізевицьке кар`єроуправління". Згідно з режимом роботи мав п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями - субота та неділя. 03 січня 2012 року він ознайомлений під розписку з графіком роботи Пенізевицького кар`єроуправління на 2012 рік при п`ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями, тривалістю робочого дня 8 годин при 40-годинному тижні. Згідно з вказаним графіком роботи на 2012 рік 28 квітня 2012 року припадало на суботу. У період з 04 січня 2012 року по 27 квітня 2012 року за станом здоров`я перебував на стаціонарному лікуванні. Після лікарняного він, як керівник підприємства, в суботу 28 квітня 2012 року вийшов на роботу щоб проконтролювати роботу підприємства, але не зміг потрапити до свого кабінету через зміну замків у дверях. У зв`язку із загостренням гіпертонічної хвороби він з 03 по 31 травня 2012 року перебував на лікарняному. У період перебування його на лікуванні, він був звільнений із займаної посади на підставі наказу № 37/ОС від 23 травня 2012 року за пунктом 5 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із нез`явленням на роботі протягом більш 4 місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Наказом № 02/ОС від 17 січня 2013 року відповідач вніс зміни до наказу від 23 травня 2012 року, змінив формулювання причин звільнення і його звільнено на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків. Позивач указував, що скільки він перебував на лікарняному з 04 січня 2012 року по 27 квітня 2012 року він не був ознайомлений із наказом про перенесення робочих днів на 28 квітня 2012 року. Отже цей день для нього був вихідним, а тому його звільнення за невихід на роботу є незаконним. Крім того, оскільки 23 травня 2012 року (день видачі наказу про звільнення) позивач також перебував на лікарняному, його також не мали права звільняти в цей день. Таким чином накази про звільнення № 37/ОС від 23 травня 2012 року та № 02/ос від 17 січня 2013 року є незаконними.
Оскільки 24 травня 2012 року він звільнений без законних на то підстав, то по день винесення судового рішення строк вимушеного прогулу становить 1 911 робочих днів, а середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 609 417,90 грн.
Вважав, що строк передбачений статтею 233 КЗпП України пропустив з поважних причин.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 10 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в період тимчасової непрацездатності працівника він не може бути звільнений з роботи, отже право працівника на працю було порушено роботодавцем. Однак, позивач пропустив строк звернення до суду з цими вимогами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 березня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції зазначив про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 року, у якій заявник посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, оскільки копія оскаржуваного наказу від 17 січня 2013 року № 02\ос не була вручена ОСОБА_2, відповідний запис в трудову книжку не здійснювався, тобто фактично не настав перебіг місячного строку для звернення до суду з позовом.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У жовтні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив АТ "Українська залізниця" на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, немає.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 360/1518/19 з Бородянського районного суду Київської області.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
15 лютого 2007 року позивач призначений на посаду директора Пенізевицького кар`єроуправління, що підтверджується копією трудової книжки.
03 січня 2012 року позивач під розписку ознайомлений з графіком роботи на 2012 рік. Наказом від 09 лютого 2012 року перенесені робочі дні з п`ятниці 9 березня - на суботу 03 березня, з понеділка 30 квітня - на суботу 28 квітня, п`ятниці 29 червня - на суботу 07 липня.
З 03 травня по 31 травня 2012 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності.
Наказом № 37/ОС від 23 травня 2012 року директор Пенізевицького кар`єроуправління ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" ОСОБА_1 звільнений із займаної посади 24 травня 2012 року, у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, пункт 5 статті 40 КЗпП України.
Наказом № 02/ОС від 17 січня 2013 року внесені зміни до наказу ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" від 23 травня 2012 року № 37/ОС про звільнення ОСОБА_1, а саме вважати ОСОБА_1 звільненим за пунктом 1 статті 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків директором відокремленого Пенізевицього кар`єроуправління ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України"
Звільнення позивача за одноразове грубе порушення трудових обов`язків було предметом розгляду в суді. З цього приводу винесено рішення про відмову в задоволенні позову і вказане рішення набрало законної сили. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує той самий наказ, але з інших підстав, а саме виходячи з того, що для нього 28 квітня 2012 року був вихідним днем, оскільки з наказом про перенесення робочого дня з 30 квітня 2012 року на 28 квітня 2012 року він не був ознайомлений. Отже ним не було допущено одноразового грубого порушення трудових обов`язків як керівником підприємства. Також наказ оспорюється з тих підстав, що він був винесений в період тимчасової непрацездатності позивача.