ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 640/23379/19
адміністративне провадження № К/9901/35075/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року (суд у складі головуючого судді - Скочок Т.О.), на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року (колегія суддів у складі судді-доповідача - Ключковича В.Ю., суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.)
I. СУТЬ СПОРУ
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, Прокуратура), в якому просив стягнути з відповідача вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 47 373,90 грн.
1.1. В обґрунтування позовних вимог вказано, що після звільнення з Прокуратури позивачем встановлено невиплату вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у відповідному розмірі.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. Наказом Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №1118ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління представництва інтересів держави у суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18 жовтня 2019 року на підставі статті 9, пункту 2 частини другої статті 41 Закону України від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII "Про прокуратуру" (далі- Закон N 1697-VII), підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"
3. З метою визначення розміру і складових нарахованих при звільненні грошових коштів, позивач звернувся до Прокуратури з відповідним запитом.
4. У відповідь на запит ОСОБА_1 отримав копії розрахункових листів за період з вересня 2018 року по жовтень 2019 року, з чого виявив невиплату йому вихідної допомоги при звільненні.
5. Вважаючи, що відповідач порушив вимоги статті 44 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Рішенням Окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.
7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій керуючись правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, вказали, що позивач не набув права на виплату вихідної допомоги при звільненні, оскільки його звільнено за пунктом 9 частини першої Закону №1697-VII, яким не передбачено виплату цієї допомоги при звільненні за вказаних підстав.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
8. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове про задоволення позовних вимог.
8.1. Також ОСОБА_1 просив стягнути з Прокуратури на його користь судовий збір, сплачений за подання адміністративного позову в розмірі 768 грн 40 коп., за подання апеляційної скарги в розмірі 1152 грн 60 коп. та подання цієї касаційної скарги в розмірі 1536 грн 80 коп.
9. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 30 грудня 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
9.1. На думку позивача, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 44 КЗпП України, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 823/254/16, від 11 жовтня 2018 року у справі №823/244/16, від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16, від 08 жовтня 2019 року у справі №823/263/16 (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).
9.2. ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення необґрунтовано застосував висновок Верховного Суду, викладений в постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними. Наведена справа стосується звільнення особи з органів прокуратури у жовтні 2015 року, а звільнення позивача відбулось у жовтні 2019 року, тобто після внесення змін Законом №113-IX (пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України).
9.3. Окрім того, позивач вказав про відсутність висновку Верховного Суду у справі щодо виплати вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, прокурорам, звільненим відповідно до пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону N 1697-VII.
10. Офісом Генеральної прокуратури подано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
11. Відповідач вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні, оскільки що Законом N 1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону N1697-VII. У свою чергу, статтею 44 КЗпП України також не передбачено можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону N 1697-VII.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
12. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13. Законом України від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII "Про прокуратуру" забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
14. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
15. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
16. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
17. Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
18. Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
19. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
20. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
21. Статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
22. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
23. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.