ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 826/6746/17
адміністративне провадження № К/9901/167/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, третя особа - Державна казначейська служба України, Заступник міністра охорони здоров`я України Сивак Оксана Василівна про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року (у складі головуючого судді Качура І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року (у складі: головуючого судді Чаку Є.В., суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.),
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров`я України від 26.04.2017 № 121-к;
- поновити її на державній (публічній) службі на посаді директора Департаменту управління персоналом та кадрової політики Міністерства охорони здоров`я України;
- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України виплатити на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
2. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивача незаконно звільнено з посади начальника Управління кадрової політики та освіти у Міністерстві охорони здоров`я, у зв`язку з неправомірним застосування положень статті 87 Закону України "Про державну службу" (в частині обчислення строків тимчасової непрацездатності), як підстави для звільнення. Крім того, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ від 26.04.2017 № 121-к виданий неповноважною особою.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції зазначив, що на виконання вимог законодавства ОСОБА_1 було повідомлено про можливе вивільнення 17.06.2016, а також запропоновано посаду заступника директора Департаменту - начальника відділу управління керівними кадрами Департаменту управління персоналом та кадрової політики. Згідно акту МОЗ України від 17.06.2016 № 11, позивачка від вказаної пропозиції відмовилась. Також, доводи позивача про першочергове право зайняття посади директора департаменту з посиланням на вказане у позовній заяві роз`яснення Нацдержслужби не знайшли свого підтвердження та розцінювались судом першої інстанції як суб`єктивне тлумачення листа на користь позивача.
5. Попри це, у ОСОБА_1 з 01.05.2016 по 24.04.2017 наявні 228 днів нез`явлення на службу внаслідок тимчасової непрацездатності, а з дати початку робочого року, який у позивача починається з дати призначення її на посаду державного службовця 04.08.2009, - з 04.08.2016 по 04.08.2017 становить 218 днів.
6. Також, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку, що наказ від 26.04.2017 №121-к "Про звільнення ОСОБА_1 " виданий з дотриманням вимог чинного законодавства України.
7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року - без змін.
8. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції по суті вирішеної адміністративної справи, вказав, що при визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, облік часу нез`явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. Також у цьому разі, вихід державного службовця на службу не є тією обставиною, яка перешкоджає суб`єкту призначення реалізувати його право на припинення державної служби за його ініціативою. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем у спірному наказі правильно визначено підставу та причину звільнення позивача.
9. Також, звільнення позивача з займаної посади здійснено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та за законами України, за наявності підстави, передбаченої частиною другою статті 87 Закону України "Про державну службу".
10. Попри викладене, колегія суддів апеляційного суду вважала необґрунтованими доводи апелянта про ухвалення судом першої інстанції рішення неповноважним складом суду, оскільки враховуючи те, що Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду в Окружному адміністративному суді міста Києва передбачено можливість здійснення повторного автоматизованого розподілу справи між суддями за наявності певних обставин, судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи та ухвалення судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог не допущено.
11. Також, необґрунтованими вважались судом й доводи апелянта щодо помилкового розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки у матеріалах справи наявна заява, яка підписана представниками позивача та відповідача, згідно якої сторони надали свою згоду на розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без учасників на підставі ст.262 КАС України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
12. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій вказувала на порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної адміністративної справи та просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №826/6746/17, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
13. В обґрунтування скаржник вказує: дана справа не відноситься до категорії справ незначної складності; при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) стосовно переважного права Касатора на заняття рівнозначної посади при зміні організаційної структури міністерства; при застосуванні суб`єктом призначення вказаної підстави для припинення трудових відносин з державним службовцем у роботодавця повинні існувати реальні та беззаперечні факти, які свідчать про те, що тимчасова непрацездатність працівника вплинула чи могла негативно вплинути на функціонування державного органу та, як наслідок, призвела чи могла призвести до нездійснення чи неналежного здійснення ним відповідних функцій та повноважень; наказ про звільнення містить посилання на листки непрацездатності, за якими періоди перебування на лікарняному не відповідають періодам, зазначеним в оскаржуваному наказі; суди попередніх інстанцій не винесли окремої ухвали по відношенню до Міністерства; при звільненні позивача неправомірно застосовано статтю 87 Закону України "Про державну службу" щодо обчислення строків.
14. Також, позивач зазначає, що висновки судів обох інстанцій зроблені з порушенням норм матеріального права, які регламентують процедуру погодження звільнення працівників з виборним органом первинної профспілкової організації, так як розгляд подання про звільнення відбувалось без її повідомлення та участі.
15. 23 січня 2020 року на адресу Верховного Суду від Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) надійшов відзив, в якому відповідач вважає доводи касаційної скарги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню та вказує на правильному вирішенні даної адміністративної справи судами попередніх інстанцій.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
16. Касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду 01 січня 2020 року.
17. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2020 визначено склад суду: суддя-доповідач Жук А.В., судді: Білак М.В., Калашнікова О.В.
18. Ухвалою Верховного Суду від 03.01.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №826/6746/17.
19. Ухвалою судді Верховного Суду від 12.02.2021 дану адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 18.02.2016 № 57-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління кадрової політики та освіти МОЗ України.
21. У зв`язку із зміною організаційної структури та штатного розпису МОЗ України відповідно до Закону України "Про державну службу", введеними в дію наказом МОЗ України від 14.06.2016 №236-к було утворено Департамент управління персоналом та кадрової політики, який об`єднав функції окремих структурних підрозділів: Управління кадрової політики та освіти та сектору кадрів апарату МОЗ України. Зокрема, посаду начальника Управління кадрової політики та освіти МОЗ України, що обіймала ОСОБА_1, було ліквідовано.
22. 17 червня 2016 року позивача було ознайомлено з попередженням про можливе вивільнення та запропоновано посаду заступника директора Департаменту - начальника відділу управління керівними кадрами Департаменту управління персоналом та кадрової політики.
23. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не було надано згоду на вказану пропозицію, було складено Акт МОЗ України від 17.06.2016 № 11.
24. Водночас, з наявних у матеріалах справи листків непрацездатності вбачається, що позивач у період з 14.04.2016 по 25.04.2016, з 06.07.2016 по 15.07.2016, з 18.08.2016 по 26.08.2016, з 29.08.2016 по 12.09.2016, з 13.09.2016 по 21.09.2016, з 22.09.2016 по 30.09.2016, з 03.10.2016 по 21.10.2016, з 24.10.2016 по 04.11.2016, з 07.11.2016 по 18.11.2016, з 21.11.2016 по 05.12.2016, з 07.12.2016 по 16.12.2016, з 19.12.2016 по 13.01.2017, з 16.01.2017 по 03.03.2017, з 06.03.2017 по 24.03.2017, з 27.03.2017 по 07.04.2017, з 10.04.2017 по 21.04.2017, перебувала на лікарняному.
25. 06 грудня 2016 року працівниками МОЗ України було складено Акт № 22, в якому зафіксовано, що ОСОБА_1 в період с 09:00 по 18:00 год. була відсутня на робочому місці.
26. 26 квітня 2017 року згідно витягу з протоколу засідання профспілкого комітету Первинної профспілкової організації МОЗ України, комітетом було одноголосно погоджено звільнення ОСОБА_1 на підставі статті 87 Закону України "Про державну службу", за умови нез`явленням на службу більше як 150 календарних днів протягом робочого року державного службовця.
27. Цього ж дня МОЗ України було видано Наказ № 121-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким позивача було звільнено з посади начальника управління кадрової політики та освіти МОЗ України відповідно до частини другої статті 87 Закону, у зв`язку з нез`явленням на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.
28. Вважаючи наказ № 121-к від 26.04.2017 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачка звернулася з адміністративним позовом до суду.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
29. Кодекс законів про працю України.
29.1. Стаття 40 Кодексу. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці;
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
5) нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;
9) виключено
10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду;
11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
29.2. Стаття 41. Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:
1) одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;
11) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;
2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;
3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи;
4) перебування всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції" у прямому підпорядкуванні у близької особи;
5) припинення повноважень посадових осіб.
Власник або уповноважений ним орган з власної ініціативи зобов`язаний розірвати трудовий договір з посадовою особою в разі повторного порушення нею вимог законодавства у сфері ліцензування, з питань видачі документів дозвільного характеру або у сфері надання адміністративних послуг, передбачених статтями 16610, 16612, 18844 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.
Розірвання договору у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
29.3. Стаття 43. Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом.
Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
29.4. Стаття 492. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
30. Закон України "Про державну службу".
30.1. Відповідно до ст. 2 Закону рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
30.2. Пунктом 4 ч. 1 ст. 83 Закону передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.
30.3. Стаття 87 Закону. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.