ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 309/922/18
провадження № 51-5171км19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Бущенко А.П.,
Голубицький С.С.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Єременко М.В.,
захисник Зейкан Я.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників Зейкана Я.П. та ОСОБА_1 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 червня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017070050000700, стосовно
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи осіб, які її подали
Вимогою захисників до Верховного Суду (далі - Суд) є скасування судових рішень та призначення нового розгляду у Закарпатському апеляційному суді.
Цю вимогу вони мотивують істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідним через суворість призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу.
Захисники заперечують фактичні обставини провадження, встановлені судами. Вони наголошують на тому, що наслідки, що настали, були зумовлені атиповою родовою травмою потерпілої, між діями лікаря ОСОБА_2 й наслідками, що настали, відсутній причинний зв`язок.
Також у касаційній скарзі захисники детально описують дії інших медичних працівників, а саме хірургів під час проведеної ними операції ОСОБА_3 , зазначають про їх помилки, неправильно поставлений діагноз, про проведення не того виду операції як вказано у медичній документації та ін.
Вказують, що висновки експертиз є недопустимими доказами, оскільки в них наведено лише певні припущення щодо дій ОСОБА_2 та виходять з алгоритму дій лікаря, передбаченого нечинним на момент події наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 15 грудня 2003 року № 582. При цьому при проведенні експертного дослідження експерти керувалися доказами, одержаними ними не у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) порядку.
Зазначають, що суди не забезпечили допиту свідків, показання експертів вважають слід було визнати недопустимими, оскільки вони їх давали на підставі висновків експертиз, що слід було визнати недопустимим доказом.
Тому стверджують, що винуватість ОСОБА_2 належним чином не встановлено й не було дотримано стандарту доведення винуватості.
Водночас захисники наголошують на невідповідності призначеного засудженому покарання через суворість, оскільки він продовжує працювати медичним працівником, має на утриманні трьох малолітніх дітей, йому присвоєно вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю, характеризується з позитивної сторони, вчинив злочин невеликої тяжкості, отже покарання у виді позбавлення волі є надто суворим.
Також захисники заперечують проти цивільного позову, вважають з вироку слід виключити стягнення матеріальної та моральної шкоди з засудженого, оскільки він перебував у трудових відносинах із лікарнею, тому рішення про стягнення шкоди солідарно є незаконним.
Крім того, захисники вважають, що суд апеляційної інстанції позбавив засудженого права на останнє слово, оскільки через втрату зв`язку відеоконференція перервалась на останньому слові, а наступне засідання апеляційний суд призначив, але не повідомив ні ОСОБА_2, ні його захисника.
Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги
До початку касаційного розгляду надійшло заперечення від потерпілого у кримінальному провадженні ОСОБА_4, який просив касаційну скаргу захисників залишити без задоволення.
Захисник Зейкан Я.П. у засіданні суду касаційної інстанції підтримав касаційну скаргу та уточнив вимоги касаційної скарги, просивскасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор у засіданні суду касаційної інстанції заперечував проти задоволення касаційної скарги захисників.
Зміст оскаржуваних судових рішень та обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами
За вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 140 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та Хустської районної лікарні на користь: ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, в розмірі 42 500 грн; ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 грн; ОСОБА_5 на відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000 грн; ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди 300 000 грн; ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди 300 000 грн; ОСОБА_5 10 527,90 грн шкоди, заподіяної смертю її матері за період з 28 червня 2017 року до 3 липня 2018 року; ОСОБА_6 10 527,90 грн, заподіяної смертю її матері за період з 28 червня 2017 року до 3 липня 2018 року; ОСОБА_7 10 527,90 грн, заподіяної смертю її матері за період з 28 червня 2017 року до 3 липня 2018 року; ОСОБА_5 у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної смертю її матері, у розмірі ј мінімальної заробітної плати, щомісячно, починаючи з 3 липня 2018 року і до її повноліття; ОСОБА_6 у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної смертю її матері, у розмірі ј мінімальної заробітної плати, щомісячно, починаючи з 3 липня 2018 року і до її повноліття; ОСОБА_7 у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної смертю її матері, у розмірі ј мінімальної заробітної плати, щомісячно, починаючи з 3 липня 2018 року і до її повноліття.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 червня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та голови комісії з припинення (ліквідатора) в інтересах цивільного відповідача Хустської районної лікарні задоволено частково.
Вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2019 року стосовно засудженого ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди змінено.
Прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_2 та Хустської районної лікарні у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у розмірі по 100 000 грн кожному.
У решті вирок суду залишено без зміни.
ОСОБА_2 визнано винуватим у неналежному виконанні ним як медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки (смерть) хворого, за наведених у вироку обставин.
Згідно з наказом від 31 липня 2001 року № 78 головного лікаря Хустської центральної районної лікарні ОСОБА_2 був зарахований на посаду лікаря акушера-гінеколога для проходження інтернатури та в подальшому перебував у трудових відносинах з Хустською районною лікарнею, наказом головного лікаря цієї лікарні від 22 жовтня 2008 року № 114-к переведений на посаду лікаря акушера-гінеколога пологового відділення.
Працюючи на посаді лікаря акушера-гінеколога пологового відділення, якому було присвоєну вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю "Акушерство і гінекологія", та будучи лікуючим лікарем в пологовому відділенні і відповідно до ст. 34 та п. "а" ч.1 ст. 78 "Основ законодавства України про охорону здоров`я" та посадової інструкції лікаря акушера-гінеколога пологового відділення, затвердженої головним лікарем районної лікарні 20 грудня 2011 року, ОСОБА_2 був зобов`язаний своєчасно і кваліфіковано обстежити пацієнта та надати планову та невідкладну допомогу, здійснювати діагностику вагітності, спостереження за вагітними, родову допомогу, раннє виявлення ускладнень вагітності і пологів, лікування та нагляд за породіллям, застосувати сучасні методи профілактики, лікування та реабілітації у межах своєї спеціальності, володіти всіма методами амбулаторного і стаціонарного лікування, повним обсягом хірургічних втручань, надавати швидку і невідкладну медичну допомогу хворим акушерсько-гінекологічного профілю.