Постанова
Іменем України
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 756/10266/15
провадження № 61-3998св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Надра",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва
від 19 серпня 2019 року в складі судді Луценко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Іванової І. В. Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 30 січня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра"), правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 401 320,00 доларів США в порядку та на умовах визначених цим договором, на термін до 28 січня 2028 року.
Позивач звертав увагу на те, що позичальник взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту не виконував, а тому станом
на 03 серпня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 412 837,00 доларів США та 1 329 046,45 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 341 941,35 доларів США, заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 70 895,81 доларів США, штрафу за прострочення сплати кредиту в розмірі 22 776,48 доларів США, що еквівалентно 481 191,09 грн, пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 40 132,00 доларів США, що еквівалентно 847 855,36 грн.
Посилаючись на наведене, ПАТ "КБ "Надра" просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 412 837,00 доларів США основного боргу, а також 1 329 046,45 грн пені та штрафу.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ "Надра", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. про розірвання кредитного та іпотечного договорів.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за зустрічним позовом виконував належним чином умови кредитного договору, проте через складну економічну ситуацію в країні вимушений був припинити сплату основного боргу та нарахованих відсотків.
З огляду на вище наведе, ОСОБА_1 вважав, що є правові підстави для розірвання кредитного договору та договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року позов ПАТ "КБ "Надра" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором в розмірі 412 837,16 доларів США, а також 1 329 046,45 грн штрафу та пені. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що боржником не виконано зобов`язання за кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для розірвання кредитного договору та договору іпотеки.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" штрафу у розмірі 22 776,48 доларів США, та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором в сумі 412 837,16 доларів США та пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 847 855,36 грн, оскільки заявником не наведено в апеляційній скарзі доводів, які б спростовували правильність таких висновків суду першої інстанції.
Проте, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково не врахував доводи відповідача за первісним позовом про безпідставність вимоги банку про одночасне стягнення з боржника штрафу і пені за порушення виконання зобов`язань. Перевіряючи зазначені обставини, апеляційний суд встановив, що відповідно до пункту 5.3. кредитного договору штраф застосовується у випадку порушення позичальником вимог пункту 4.3 за виключенням підпунктів 4.3.3., 4.3.4. кредитного договору. Оскільки позичальником не було порушено зазначені умови кредитного договору, крім того банк не посилався на порушення позичальником пункту 4.3 кредитного договору, апеляційний суд визнав вимоги позивача за первісним позовом про стягнення штрафу необґрунтованими.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
27 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення в частині задоволення первісного позову, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вважає, що позивач за первісним позовом не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність") наявність заборгованості у відповідача перед банком. Наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором, на думку заявника, не є належним та допустимим доказом, який беззаперечно свідчить про наявність у відповідача зобов`язань перед банком та їх неналежне виконання.
Відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Верховного Суду від інших учасників справи не надходило.
Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються заявником в частині вирішення первісного позову, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому не переглядаються судом касаційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 756/10266/15 із Оболонського районного суду м. Києва, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.