Постанова
Іменем України
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 235/2993/19
провадження № 61-20186св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, Центр надання адміністративних послуг м. Покровськ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2019 року під головуванням судді Величко О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, треті особи: ОСОБА_4, Центр надання адміністративних послуг м. Покровськ,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом в якому просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користуватися будинком АДРЕСА_1, посилаючись на те, що він є власником цього майна в якому відповідачі відсутні без поважних причин понад один рік.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2019 року без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачі залишили будинок не з власної волі, адже позивач створював перешкоди відповідачам у користуванні спірним майном, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що спірні правовідносини, які склались між сторонами частиною 2 статі 71 ЖК УРСР не врегульовано, адже договір найму з відповідачами не укладався, відповідачі є членами його колишньої родини, а норми статті 71 ЖК УРСР стосуються лише членів сім`ї наймача.
Доводом касаційної скарги є також те, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову адже безпідставно зробили висновок про те, що відповідачі в 2018 році вимушено покинули місце проживання. ОСОБА_1 вказував, що вказаний висновок спростовується тим, що відповідачі з позовом про вселення не звертались, що, на думку заявника, свідчить про небажання користуватися спірним житловим приміщенням.
Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У грудні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Токарєва О. Г. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник відповідача просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на її необґрунтованість.
Вказує, що вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, адже спірний будинок був придбаний батьками відповідачів під час шлюбу та є їх спільною сумісною власністю. В березні 2018 року, не витримавши принижень з боку позивача, відповідачі та третя особа - ОСОБА_4 виїхали з будинку.
У грудні 2019 року представник ОСОБА_3 - адвокат Токарєва О. Г. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник відповідача просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на її необґрунтованість.
Просить стягнути з позивача на користь ОСОБА_3 2 000 грн витрат на правову допомогу.
Вказує, що вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, адже спірний будинок був придбаний батьками відповідачів під час шлюбу та є їх спільною сумісною власністю. В березні 2018 року, не витримавши принижень з боку позивача, відповідачі та третя особа - ОСОБА_4 виїхали з будинку. Вказує, що її довіритель ОСОБА_3 в подальшому має намір проживати у спірному будинку разом із ОСОБА_2 та їх матір`ю після вирішення питання про поділ майна подружжя.
У грудні 2019 року представник ОСОБА_4 - адвокат Токарєва О. Г. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник третьої особи просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на її необґрунтованість.
Просить стягнути з позивача на користь ОСОБА_4 2 000 грн витрат на правову допомогу.
Вказує, що вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, адже спірний будинок був набутий нею та позивачем у шлюбі. Вказане майно є їх спільною сумісною власністю, зазначає, що жодних заперечень з приводу проживання їх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спірному будинку вона не має.
Відповідачі були змушені залишити спірний будинок, адже позивач створив нестерпні умови для проживання, чим порушив їх право на житло.
У грудні 2019 року представник Центру надання адміністративних послуг м. Покровськ - Салманова Т. подала до Верховного Суду клопотання та відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в яких представник третьої особи просить розглянути справу без її участі, при вирішенні касаційної скарги покладається на розсуд суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.
03 грудня 2019 року цивільна справа № 235/2993/19 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2019 року справу призначено колегії суддів у складі: Кузнєцов В. О. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Жданової В. С.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 січня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 30 січня 2008 року № 5/24-43.
Згідно технічного паспорту ОСОБА_1 є власником садибного будинку АДРЕСА_1 .
З будинкової книги встановлено, що в спірному будинку зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
В реєстраційному посвідченні зазначено, що житловий будинок в АДРЕСА_1 зареєстрований за громадянином ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 1998 року та записаний в реєстрову книгу № 28 за реєстровим № 2003.
В довідці від 16 квітня 2019 року № 16 зазначено, що діти ОСОБА_1 - ОСОБА_2, 1994 року народження, та ОСОБА_3, 1999 року народження, зареєстровані за цією адресою, проте з березня 2018 року проживають за іншою адресою.
Судами встановлено, що причиною їх виїзду з будинку були неприязні стосунки з позивачем у справі, які склалися внаслідок постійних сварок, конфліктів, що виникали між колишніми подружжями і ОСОБА_1 та його дітьми ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
Вказана обставина встановлена зі змісту ухвали від 12 березня 2018 року, в якій при обранні запобіжного заходу вигляді домашнього арешту ОСОБА_2 зі зміною адреси його проживання вказана причина - наявний конфлікт з батьком ОСОБА_1 .
За змістом довідки Покровського відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області № 9438/401/01 від 21 березня 2018 року з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо притягнення до кримінальної відповідальності відповідачів та третьої особи ОСОБА_4 мали місце звернення від 08 грудня 2017 року ЄО № 15371, від 09 грудня 2017 року ЄО № 15431, від 15 січня 2018 року ЄО № 759, від 24 лютого 2018 року ЄО № 2573 та від 27 лютого 2018 року ЄО № 2672.
Зі змісту довідки Державної установи "Менська виправна колонія (№ 91)" від 27 травня 2019 року № 63 встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відбуває покарання в установі з 22 березня 2019 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.