Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 757/20576/18-ц
провадження № 61-221св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2019 року у складі судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії судді: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", банк) про розірвання іпотечного договору та визнання відсутнім права звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивований тим, що 14 червня 2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 08-038/305, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у кредит грошові кошти у розмірі 30 000,00 швейцарських франків зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,5 процентів річних та кінцевим строком повернення кредиту - до 13 червня 2017 року, включно.
З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 02-038/570, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач зазначила, що жодного договору або застереження, в якому б вона надала згоду на передачу власності або реєстрацію права власності на предмет іпотеки, між нею та банком не укладалось.
Договір про задоволення вимог кредитора також між сторонами не укладався.
Вважає, що банком у майбутньому буде неправомірно позбавлено позивача права власності на квартиру, а тому просила суд визнати відсутнім у банку права звертати стягнення на предмет іпотеки.
Крім того зазначила, що банком неналежним чином виконано своє зобов`язання за кредитним договором від 14 червня 2007 року за № 08-038/305, укладеним між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3, оскільки жодним чином не підтверджено, що банком було надано кредит у сумі 30 000 швейцарських франків, в той час як погашення заборгованості здійснюється у гривні.
Зазначала, що наслідком невжиття банком заходів щодо повернення кредиту протягом тривалого часу є припинення договору поруки.
На її думку, банк зловживає своїми правами, не здійснюючи стягнення кредитної заборгованості тривалий час, збільшуючи таким чином відповідальність і майнового поручителя.
Бездіяльність відповідача зумовила припинення поруки та пропуск строку позовної давності до вимог позичальника, у зв`язку з чим має місце істотна зміна обставин, а саме: якби позивач могла передбачити, що у неї не буде жодної можливості одержання виконання від боржника або його поручителя зобов`язань з повернення коштів, які майновим поручителем повинні бути сплачені замість позичальника, вона би не погодилася укладати такий договір іпотеки, оскільки фактично жодним чином домогтися повернення коштів у неї не буде.
При укладенні договору іпотеки ОСОБА_1 мала обґрунтовані підстави вважати, що у разі звернення стягнення банком предмету іпотеки, вона набуде рентабельний актив - право вимоги до боржника та/або поручителя, буде мати можливість захистити своє порушене право шляхом звернення до суду, в тому числі з позовом про стягнення заборгованості із позичальника.
Просила:
розірвати укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Укрсоцбанк" договір іпотеки № 02-038/570 від 17 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А. В. за реєстровим № 1493;
визнати відсутнім у ПАТ "Укрсоцбанк" права звертати стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 02-038/570 від 17 червня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А. В. за реєстровим № 1493, в позасудовому порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", без укладення відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ПАТ "Укрсоцбанк", про розірвання іпотечного договору та визнання відсутнім права звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що укладаючи іпотечний договір, банк та позичальник у пункті 4.5.3. цього договору зазначили застереження, що у разі невиконання, або неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених кредитним договором, банк, як іпотекодержатель, за своїм виробом звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". За своїм правовими наслідками, зазначене застереження прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для розірвання оспорюваного договору.
Крім того, немає підстав визнавати відсутнім у ПАТ "Укрсоцбанк" права не звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 02-38/570 від 17 червня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А. В. за реєстровим № 1493, без укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" за наявності в іпотечному договорі іпотечного застереження.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що жодного договору чи застереження, у якому б ОСОБА_1 надала згоду на передачу права власності або реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком, сторонами не укладалось, таких умов договір іпотеки також не містить. Договору між сторонами про задоволення вимог іпотекодержателя укладено не було, а пунктом 4.5.3. договору іпотеки зазначено лише загальне правило щодо такої можливості, а відтак, не зазначивши в договорі всі умови переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а зауваживши лише загальну можливість цього, відсутні й підстави для перереєстрації права власності на предмет іпотеки. Суди не застосували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, у яких заначено про необхідність наявності згоди іпотекодавця на передання у власність іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Зважаючи на те, що станом на дату укладення договору іпотеки редакція статті 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачала можливості викладення в іпотечному договорі відповідного застереження, то згода позивача на такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки могла бути виключно шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Відповідачем пропущено позовну давність за основним зобов`язанням, тому відсутнє право на звернення стягнення у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Жодних підстав вважати, що ОСОБА_3 не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором з повернення кредитних коштів, які надавались йому у гривні ще у 2011 році, немає. Банком не вживались заходи для стягнення заборгованості із самого позичальника в межах строку позовної давності, у зв`язку з чим відповідачем було повністю нівельовано можливість задоволення вимог позивача шляхом звернення до ОСОБА_3, в тому числі із позовом, у разі виконання іпотекодержателем замість нього грошового зобов`язання перед банком. Якби позивач могла передбачити, що у неї не буде жодної можливості одержання виконання від боржника або його поручителя зобов`язань з повернення коштів, які майновим поручителем повинні бути сплачені замість позичальника, вона би не погодилася укладати такий договір іпотеки, оскільки фактично жодним чином домогтися повернення коштів у неї не буде можливості. На думку позивача наявні умови, передбачені частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, для розірвання іпотечного договору. Саме у зв`язку із бездіяльністю банку, як в частині стягнення заборгованості з позичальника, так і в частині повідомлення майнового поручителя про наявність у позичальника прострочення з виконання забезпечених позивачем зобов`язань протягом 6 років, ОСОБА_1 фактично буде позбавлена права власності на нерухоме майно за відсутності будь-якої можливості у майбутньому одержати відповідну компенсацію.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 757/20576/18-ц, витребувано справу з суду першої інстанції.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року заяву АТ "Альфа-Банк" про залучення до участі у справі як правонаступника АТ "Укрсоцбанк", задоволено; залучено до участі у справі АТ "Альфа-Банк" як правонаступника АТ "Укрсоцбанк".
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав.
Суди встановили, що 14 червня 2007 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 08-038/305, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у кредит грошові кошти у розмірі 30 000,00 швейцарських франків зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,5 процентів річних та кінцевим строком повернення кредиту - до 13 червня 2017 року, включно.
Згідно пункту 1.2. кредитного договору кредит надано на споживчі потреби.
14 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1, як з майновим поручителем, укладено договір іпотеки №02-038/570, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ханіною А.В. за реєстровим № 1493, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .