Постанова
Іменем України
08 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 450/559/18
провадження № 61-21509св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 березня 2019 року у складі судді Мельничук І. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Бойко С. М., Савуляка Р. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, який змінила у процесі розгляду справи, про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки.
Зазначений позов мотивований тим, що 12 січня 1973 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї з відповідачем народилася дочка ОСОБА_4 .
На підставі рішення Пустомитівської сесії Ради народних депутатів від 11 травня 1977 року № 10 ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку площею 800 кв. м на АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, зобов`язано відповідача закінчити будівництво не пізніше 11 травня 1980 року та укласти в нотаріальній конторі договір забудови.
У період з 1980 року до 1983 року проживаючи на АДРЕСА_2 вона з відповідачем спільними зусиллями та коштами проводили будівництво будинку на земельній ділянці, оформленій на відповідача.
26 грудня 1986 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано, проте вони продовжували проживати однією сім`єю до 2009 року, мали спільний бюджет, спільно проводили дозвілля та відпочинок, займалися підприємницькою діяльністю.
18 лютого 2009 року відповідач зареєстрував шлюб із ОСОБА_5, у зв`язку з чим вони продовжили проживати в одному будинку, але на різних поверхах.
Отже, за час перебування з відповідачем у зареєстрованому шлюбі та проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ними було набуто земельну ділянку та житловий будинок на АДРЕСА_3, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Проте, 14 лютого 2018 року вона отримала повідомлення із вимогою про її виселення із зазначеного житлового будинку, зняття з реєстрації та звільнення приміщення від особистих речей, у зв`язку із тим, що новим власником будинку є ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: встановити факт проживання її та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 26 грудня 1986 року до 18 лютого 2009 року; визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 квітня 2018 року залучено до участі у справі як відповідача ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що доказами, які містяться у матеріалах справи, не доведено те, що в період часу з 2007 року до 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, а саме: спільно проживали, вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки притаманні подружжю.
Також місцевий суд зазначив про те, що позивач неодноразово зазначала про те, що фактичні шлюбні відносини сторін були припинені у 2007 році, разом з тим, така її вимога була предметом розгляду іншого спору, який вирішено у справі № 450/2025/15-ц.
Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 хоч і проживали за однією адресою, однак як визнали самі, після розірвання шлюбу у 1986 році почали проживати у різних частинах будинку, на різних поверхах та спільного господарства не вели, відповідач лише частково допомагав позивачу у здійсненні її господарської діяльності, що не свідчить про придбання будинку за спільні кошти сторін.
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 березня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги показання свідків, які підтвердили обставини щодо проживання однією сім`єю з відповідачем та ведення ними спільного господарства.
Відповідач плутався у своїх показаннях, стверджував про те, що вона не компетентна у підприємницькій діяльності, однак надавав їй довіреності. Крім того, відповідач не зміг пояснити чому він вселив її у спірний житловий будинок.
Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що номери телефонів її та відповідача придбані ще у 2000 році і відрізняються лише однією цифрою.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Пустомитівського районного суду Львівської області.
09 січня 2020 року справа № 450/559/18 надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 січня 1973 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який було розірвано 26 грудня 1986 року, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 26 грудня 1986 року.
Рішенням Пустомитівської сесії Ради народних депутатів від 11 травня 1977 року № 10 виділено ОСОБА_2 земельну ділянку площею 800 кв. м на АДРЕСА_1 для побудови житлового будинку та зобов`язано останнього закінчити будівництво не пізніше 11 травня 1980 року і укласти в нотаріальній конторі договір забудови.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2012 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок та встановлення порядку користування таким судами було встановлено, що сторони ще задовго до розірвання шлюбу фактично стали чужими один для одного людьми, спільного господарства не вели, хоч і проживали в одному помешканні.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року у справі № 450/2025/15-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_3, як на спільне майно подружжя, яке набуте відповідачем за час проживання з позивачем однією сім`єю.
07 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_7 , було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3, який посвідчено приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З. та зареєстровано у реєстрі за № 104.
Того ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_7, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки на вищевказаною адресою із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий № 4623610100:02:002:0359, який посвідчено приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З. та зареєстровано у реєстрі за № 105.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 лютого 2018 року № 113215539 ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_3 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права