ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 2-1076/10
провадження № 61-5075 св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Запорізькій області,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 31 березня 2010 року в складі судді Жупанової І. Б. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в складі колегії суддів Крилової О. В., Кухар С. В., Онищенко Е. А. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в складі колегії суддів Крилової О. В., Кухар С. В., Онищенко Е. А.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2004 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 і просила визнати недійсним укладений 01 листопада 1999 року між сторонами договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що відповідач ввела її в оману щодо обставин продажу нерухомого майна.
У липні 2004 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11 березня 2010 року просила усунути перешкоди в користуванні належною їй квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї відповідачів та зобов`язати відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Запорізькій області зняти відповідачів з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що попередні власники квартири після її продажу відмовилися звільняти її та знятися з реєстрації в добровільному порядку.
У лютому 2005 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та просив визнати недійсним укладений 01 листопада 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посилаючись на фіктивність оспорюваного правочину.
У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання оспорюваного відповідачами правочину дійсним.
У січні 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з заявою про зміну та збільшення позовних вимог, заявивши спільні позовні вимоги до ОСОБА_1 та голови Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про визнання договору купівлі-продажу квартири від 01 листопада 1999 року недійсним та скасування розпорядження голови Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради № 1002 від 01 квітня 1999 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 з питання дозволу на продаж квартири".
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Справа судами розглядалася неодноразово.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 01 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування розпорядження залишено без розгляду за заявою представника позивачів.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 23 березня 2010 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним залишено без розгляду за заявою представника ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 31 березня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела наявності в неї права власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки договір купівлі-продажу вказаної квартири від 01 листопада 1999 року не був посвідчений нотаріально та є нікчемним.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 травня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 31 березня 2010 року залишено без змін.
У січні 2018 року ОСОБА_4, який не брав участі в справі, але вважає, що судовим рішенням вирішено питання щодо його прав, обов`язків, свобод та інтересів, подав апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 31 березня 2010 року.
Уважав, що висновок суду про відсутність у ОСОБА_1 права власності на зазначену квартиру стосується, у тому числі, його прав, оскільки квартира була придбана в період перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у шлюбі.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за вказаною скаргою з тих підстав, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_4 .
Постановою Верховного Суду від 04 липня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено: ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 січня 2018 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 31 березня 2010 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про його права, свободи, інтереси та обов`язки, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_4 не брав участі в справі, встановлені оскаржуваним судовим рішенням обставини не позбавляють його права на звернення до суду з позовом про захист власних прав та інтересів.
Аргументи учасників справи
07 березня 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 31 березня 2010 року та на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року й просив скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Указує, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року, щодо необхідності дослідження реєстраційного посвідчення Запорізького міжміського БТІ № 011999 та перевірки обставини вирішення судом першої інстанції питання про права ОСОБА_4 .
Вважає, що наявні обов`язкові підстави для скасування судових рішень, оскільки суди розглянули справу без участі скаржника як співвласника квартири.
Зазначає, що суди повинні були закрити провадження в справі з огляду на наявність судового рішення від 05 листопада 2008 року, ухваленого в справі №2-4075/08 щодо спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Указує, що суди дійшли передчасного висновку про недійсність договору купівлі-продажу квартири від 01 листопада 1999 року, оскільки відповідних вимог учасники справи не заявляли, а в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності договору.
10 березня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року й просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Окрім доводів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_4, посилається на те, що апеляційний суд дійшов взаємовиключних висновків, що ОСОБА_1 не набула права власності на квартиру, в той час як ОСОБА_4 не позбавлений права на звернення до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя.
У квітні 2019 року ОСОБА_3 подав відзиви на касаційні скарги та просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Вказує, що відмова в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 жодним чином не порушила прав ОСОБА_4, оскільки як позивачка, так і скаржник, не набули права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначає, що суди дійшли правильного висновку про недійсність договору купівлі-продажу квартири від 01 листопада 1999 року з огляду на недотримання сторонами вимог закону про його нотаріальне посвідчення.
Вважає, що підстав для закриття провадження в справі в суду не було, оскільки розгляд справи №2-4075/08, на яку посилався ОСОБА_4, було завершено в березні 2019 року, тобто після ухвалення судами рішення по суті спору в даній справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції