ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 127/29308/19
провадження № 61-13911 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2020 року в складі судді Романюк Л. Ф. та на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року в складі колегії суддів Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , за яким просив:
- визнати об`єктом спільної власності подружжя автомобіль Toyota Land Cruiser, білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- в порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_2 на його користь Ѕ частину вартості цього автомобіля, відчуженого за договором купівлі-продажу від 16 квітня 2016 року, у розмірі 375 000,0 грн.
Мотивував позов так: 16 червня 2014 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 вона придбала у ОСОБА_3 автомобіль Toyota Land Cruiser, білого кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Того ж дня позивач видав ОСОБА_3 розписку про те, що автомобіль придбав він за ціною 53 500 доларів США, з яких 11 300 доларів США сплатив при укладенні договору купівлі-продажу, а решту суми в розмірі 44 200 долари США зобов`язувався сплатити до 16 вересня 2015 року; 16 квітня 2016 року ОСОБА_2 продала цей автомобіль ОСОБА_4 за 750 000,0 грн, але грошей від продажу автомобіля до сімейного бюджету не внесла, у зв`язку з чим позивач просить стягнути на його користь половину вартості автомобіля.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року провадження у справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2018 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про поділ майна, визнання угод частково недійсними. Предметом спору за цим позовом були, зокрема, й грошові кошти, виручені від продажу автомобіля Toyota Land Cruiser в розмірі 45 000 доларів США, які залишились у сейфі в будинку, де після розірвання шлюбу між сторонами 07 липня 2016 року залишилась проживати ОСОБА_2 . Рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ рухомого майна набрало законної сили.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Оскільки при зверненні до суду із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя в грудні 2016 року ОСОБА_6 серед іншого зазначав також гроші, отримані від продажу автомобіля Toyota Land Cruiser як спільного сумісного майна подружжя, яке підлягало поділу, а тому предмет спору у цій справах є тим самим.
Аргументи учасників справи
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилався на порушення судами норм процесуального права.
Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції постановив ухвалу про закриття провадження у справі без дослідження оригіналу позовної заяви, який знаходиться у справі № 127/26398/16, чим порушив норми процесуального права, а апеляційний суд указаних порушень не виправив.
Вказує, що апеляційний суд під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції не застосував висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 липня 2018 року в справі № 904/8549/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року в справі № 569/907/18 щодо порядку засвідчення копій документів.
З інших підстав судові рішення позивач не оскаржує.
12 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Семенчук О. А., яка діє в інтересах ОСОБА_2, на касаційну скаргу позивача, в якій вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Мотивує відзив тим, що аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги копію позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 127/26398/16, чим порушили норми процесуального права, не заслуговують на увагу, оскільки провадження у справі, що переглядається, закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зазначає, що з урахуванням положень ЦПК України представник відповідача ознайомилася з матеріалами справи № 127/26398/16, зробила відповідні фотокопії позову в цій справі та надала суду завірену адвокатом копію позовної заяви ОСОБА_1 .
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).