РІШЕННЯ
Іменем України
Київ
16 лютого 2021 року
справа №9901/395/20
адміністративне провадження №П/9901/395/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Ханової Р. Ф.
суддів: Бившевої Л. І., Гусака М. Б., Олендера І. Я., Хохуляка В. В.
за участю:
секретаря судового засідання Статілко Ю. С.
позивача - ОСОБА_1 особисто,
представника відповідача - Нарольської Т. С. у порядку самопредставництва,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
І. ПРОЦЕДУРА
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, Вища рада правосуддя), в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 26 листопада 2020 року № 3260/0/15-20 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення його на посаду судді Печерського районного суду міста Києва; зобов`язати Вищу раду правосуддя в місячний строк повторно розглянути питання про внесення Президентові України подання про призначення його на посаду судді Печерського районного суду міста Києва з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частин першої та другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.
Верховний Суд ухвалою від 28 грудня 2020 року відкрив провадження в цій справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 11.00 1 лютого 2021 року. Крім того, цією ухвалою суд витребував у відповідача рішення Вищої ради правосуддя від 26 листопада 2020 року № 3260/0/15-20 про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду міста Києва та документи, на підставі яких відповідач прийняв оскаржуване рішення.
18 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла завірена копія рішення Вищої ради правосуддя від 26 листопада 2020 року № 3260/0/15-20 і копії документів, на підставі яких відповідач прийняв указане рішення.
20 січня 2021 року від Вищої ради правосуддя надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю.
25 січня 2021 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить відхилити доводи Вищої ради правосуддя, зазначені у відзиві на позовну заяву, та задовольнити його позовні вимоги з урахуванням мотивів і підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
9 лютого 2021 року від позивача надійшли письмові пояснення з приводу мотивів і доводів відповідача, якими обґрунтовано оскаржуване рішення.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - Комісія) рішенням від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголосила добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.
ОСОБА_1 12 травня 2017 року звернувся до Комісії із заявою про допуск його до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.
Рішенням від 19 квітня 2019 року № 54/зп-19 Комісія визначила, зокрема, рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та зарахувала їх до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів у межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного Комісією 3 квітня 2017 року. Цим рішенням Комісії до резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих загальних судів зараховано ОСОБА_1, який за результатами кваліфікаційного іспиту набрав 196,5 бала та займав 30-ту (тридцяту) позицію в рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду.
Вища рада правосуддя 18 липня 2019 року на підставі пункту 4 частини першої статті 73 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" звернулася до Комісії та зазначила про необхідність забезпечення під час проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів рівних можливостей для кандидатів на посаду судді, включених до резерву, та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, за результатами іспитів із дотриманням у межах поточного конкурсу вимог частини восьмої статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Комісія рішенням від 19 липня 2019 року № 101/дс-19 допустила ОСОБА_1 до участі в оголошеному Комісією 2 липня 2019 року конкурсі на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів.
Рішенням від 7 серпня 2019 року № 150/зп-19 Комісія затвердила рейтинг учасників конкурсу на зайняття 505-ти вакантних посад суддів у місцевих загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 2 липня 2019 року № 108/зп-19. Зокрема, затверджено рейтинг кандидатів на посаду судді Печерського районного суду міста Києва. ОСОБА_1 зайняв 2-у (другу) позицію в рейтингу на зайняття 6-ти (шести) посад суддів цього суду.
За результатами розгляду рекомендації Комісії щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду міста Києва Вища рада правосуддя рішенням від 26 листопада 2020 року відмовила у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду міста Києва.
Приймаючи оскаржуване рішення від 26 листопада 2020 року, відповідач зазначив, що встановив відомості, які не були предметом розгляду Комісії та викликали обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з його призначенням на вказану посаду.
Так, під час ознайомлення із матеріалами досьє ОСОБА_1 відповідач установив, що на питання перше розділу 6 "Відомості про притягнення до юридичної відповідальності" анкети кандидата на посаду судді, підписаної 12 липня 2019 року, а саме: "Вкажіть, чи отримували Ви повістку, виклик до суду, чи були Ви арештовані, взяті під варту (якщо так, зазначте деталі кожного такого випадку - не більше 15 слів для кожного)", ОСОБА_1 дав відповідь, що "ніколи не був підданий арешту чи взяттю під варту та з цього приводу ніколи до суду не викликався".
Водночас із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень і вебпорталу "Судова влада України" відповідач установив, що в Немирівському районному суді Вінницької області з 2016 року перебуває обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 (кримінальне провадження № 32014020000000008 від 25 січня 2014 року), під час розгляду якого суд неодноразово (6 червня 2018 року, 19 квітня, 18 червня 2019 року) постановляв ухвали про привід у судові засідання, призначені на 6 липня 2018 року, 18 червня, 22 серпня 2019 року свідків, одним з яких був ОСОБА_1 (проживає у АДРЕСА_1 ).
Ухвали Немирівського районного суду Вінницької області мотивовані тим, що в судові засідання неодноразово не з`являлися свідки, зокрема ОСОБА_1, у зв`язку із чим прокурор заявив клопотання про привід свідків, оскільки подальший розгляд справи за їхньої відсутності неможливий. Водночас на засіданні Вищої ради правосуддя 28 травня 2020 року, відповідаючи на запитання доповідача, ОСОБА_1 зазначив, що йому невідомо про наявність згаданих ухвал суду, та стверджував, що його до суду не викликали, судових повісток він не отримував. Указував, що про виконання цих ухвал він мав бути повідомлений або дільничним, або іншою посадовою особою, яка виконувала привід, проте цього не було.
Як зазначив ОСОБА_1 у поясненнях, поданих на засідання Вищої ради правосуддя, яке було заплановане на 29 жовтня 2020 року, жодної повістки про виклик до суду як свідка він не отримував, тому в суду були відсутні підстави для постановлення щодо нього ухвал про примусовий привід.
Крім цього, позивач зазначив, що наявні в матеріалах кримінальної справи щодо ОСОБА_2 ухвали суду від 6 червня 2018 року, 19 квітня, 18 червня 2019 року про його привід до суду як свідка працівники поліції не виконували, ні за місцем його проживання, ні за місцем роботи працівники поліції не приходили і змісту ухвал про привід йому не оголошували та з ними не ознайомлювали.
Також позивач звернув увагу на те, що під час судового засідання з розгляду обвинувального акта щодо ОСОБА_2, яке відбулося 9 жовтня 2020 року, його не було приведено до присяги як свідка, оскільки і в прокурора, і в адвоката обвинуваченої, і в суду були наявні ґрунтовні сумніви щодо його процесуального статусу як свідка у кримінальному провадженні, з огляду на те, що протягом 2014- 2016 років ОСОБА_1 був захисником ОСОБА_2 - особи, щодо якої здійснювалося кримінальне провадження за частиною другою статті 219, статтею 364-1 Кримінального кодексу України. У вересні 2016 року слідчий об`єднав в одне кримінальне провадження ще одне обвинувачення щодо ОСОБА_2 за частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, тому задля уникнення конфлікту інтересів він уклав із підзахисною угоду про припинення договору про надання їй правової допомоги у зв`язку із його ( ОСОБА_1 ) попереднім допитом за вказаним епізодом як свідка. В об`єднаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 володів конфіденційною інформацією, що становить адвокатську таємницю, тому його допит як свідка в судовому засіданні з розгляду справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною третьою статті 212, частиною другою статті 219, статтею 364-1 Кримінального кодексу України не міг бути допустимим доказом згідно з пунктом 2 частини другої статті 65, частиною першою статті 87 Кримінального процесуального кодексу України та пунктом 2 частини першої статті 23 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
З отриманих Вищою радою правосуддя від Немирівського районного суду Вінницької області копій судових повісток у вказаній справі вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово викликали до цього суду як свідка, зокрема в судові засідання, призначені на 6 березня, 18 травня, 6 червня 2018 року, 16 січня, 19 квітня 2019 року, однак надіслана на його адресу кореспонденція була повернута до суду об`єктом поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання". Відповідач в оскаржуваному рішенні звернув увагу на те, що судові повістки надсилалися ОСОБА_1 за адресою його зареєстрованого місця проживання, тобто офіційне листування відбувалося з дотриманням вимог Закону.
Крім того, оскаржуваним рішенням відповідача встановлено та підтверджено матеріалами справи, що стосовно виконання ухвали від 6 червня 2018 року про привід свідка ОСОБА_1 до суду на 6 липня 2018 року дільничний офіцер поліції сектору превенції Немирівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області старший лейтенант поліції ОСОБА_3 склав рапорт на ім`я начальника Немирівського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області Короля О. В. З рапорту вбачається, що виконати примусовий привід виявилося неможливим, оскільки під час спілкування у телефонному режимі (за номером мобільного телефону НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 повідомив, що він у вказаному кримінальному провадженні був адвокатом, що зумовлює його неможливість бути свідком у цій кримінальній справі. Також у рапорті зазначено, що ОСОБА_1 відмовився повідомляти місце свого перебування для здійснення його примусового приводу.
Щодо виконання ухвали від 19 квітня 2019 року про привід свідка ОСОБА_1 до суду на 18 червня 2019 року дільничний офіцер поліції сектору превенції Немирівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області старший лейтенант поліції ОСОБА_3 склав рапорт від 18 червня 2019 року на ім`я начальника Немирівського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області Короля О. В. З рапорту вбачається, що на час його складання ОСОБА_1 був відсутній за місцем проживання, однак під час розмови із ним у телефонному режимі (за номером мобільного телефону НОМЕР_4 (одна цифра у номері пропущена)) ОСОБА_1 повідомив, що перебуває за межами Немирівського району, у зв`язку із чим не може з`явитися до Немирівського районного суду Вінницької області в судове засідання 18 червня 2019 року.
Щодо виконання ухвали від 18 червня 2019 року про привід свідка ОСОБА_1 до суду 22 серпня 2019 року в матеріалах справи є лист від 15 серпня 2019 року за підписом першого заступника начальника Головного управління ДФС у Вінницькій області ОСОБА_4, надісланий на ім`я голови Немирівського районного суду Вінницької області С. Науменка. З указаного листа вбачається, що ОСОБА_1 (зазначено як ОСОБА_1 ) фактично працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Органікс" (код ЄДРПОУ 35717969). За результатами виїзду за адресою реєстрації вказаного товариства ( АДРЕСА_2 ) стало відомо, що ОСОБА_1 перебуває у відрядженні в місті Києві. Під час телефонної розмови зі свідком він повідомив, що не зможе з`явитися до Немирівського районного суду Вінницької області 22 серпня 2019 року, оскільки буде перебувати на відпочинку за кордоном, що, як зазначено в листі, унеможливлювало застосування його приводу до суду. У вказаному листі також зазначено відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 та два належні йому номери мобільних телефонів НОМЕР_2, НОМЕР_5.
Водночас відповідач в оскаржуваному рішенні звернув увагу на те, що номер НОМЕР_6 як контактний номер телефону кандидат ОСОБА_1 зазначив не лише в усіх анкетах кандидата на посаду судді (2012- 2019 рр.), наявних у його досьє, а й у поданих до Вищої ради правосуддя заявах, клопотаннях під час розгляду рекомендації Комісії. Номер телефону НОМЕР_7 зазначений ОСОБА_1 як службовий контактний телефон в анкеті на посаду судді, підписаній ним 12 липня 2019 року. В усіх поданих до Комісії та Вищої ради правосуддя документах ОСОБА_1 зазначив, що він проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, і саме ця адреса є адресою місця його проживання ще з 11 березня 2011 року.
Крім цього, у розділі 1.3 анкети кандидата на посаду судді (підписана 12 липня 2019 року) "Інформація про трудову діяльність" ОСОБА_1 вказував адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Органікс" (місце роботи), яка аналогічна тій адресі, що зазначена у згаданому листі заступника начальника Головного управління ДФС у Вінницькій області ОСОБА_4 . З відомостей, наданих ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, також убачається, що він працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Органікс" з 19 лютого 2018 року до прийняття оскаржуваного рішення.
У поясненнях, наданих до Вищої ради правосуддя 24 листопада 2020 року, ОСОБА_1 вказав, що він пригадує, що в нього була єдина телефонна розмова з оперуповноваженим Головного управління ДФС у Вінницькій області ОСОБА_5, який повідомив про необхідність з`явитися до суду для допиту як свідка у справі за обвинуваченням ОСОБА_2, проте у зв`язку із запланованою відпусткою він домовився з ОСОБА_5, що особисто зв`яжеться з прокурором ОСОБА_7 та вирішить питання доцільності його виклику до суду. Того самого дня ОСОБА_1 зателефонував прокурору ОСОБА_7 і нагадав йому, що не є свідком у вказаній справі, оскільки був адвокатом ОСОБА_2, а прокурору про це достеменно відомо. У цій телефонній розмові прокурор повідомив, що ОСОБА_1 викликали до суду помилково, він ніколи не клопотав перед судом про його виклик і застосування приводу, а також повідомив, що в наступне судове засідання ОСОБА_1 можна не з`являтися, а займатися своїми справами. На підтвердження зазначеного ОСОБА_1 вказав, що повісток та ухвал суд після 22 серпня 2019 року не оформлював.
Також у поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що лише після засідання, яке відбулось 28 травня 2020 року у Вищій радій правосуддя, він зрозумів, про що йшлося, та сам 29 травня 2020 року з`явився до Немирівського районного суду Вінницької області, щоб отримати судову повістку та в процесуальний спосіб довести неприпустимість його допиту як свідка у кримінальному провадженні.
Крім того, у наданих до Вищої ради правосуддя поясненнях позивач звернув увагу на те, що Немирівський районний суд Вінницької області ухвалою від 27 жовтня 2020 року клопотання захисника обвинуваченої - адвоката Страшка А. А. про визнання доказу недопустимим задовольнив, визнав недопустимим доказ сторони обвинувачення, а саме протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 2 квітня 2016 року, та відмовив у його допиті як свідка в судовому засіданні у межах кримінального провадження № 32014020000000008 від 25 січня 2014 року щодо ОСОБА_2, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 212, статтею 219, частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України.
З урахуванням наведеного Вища рада правосуддя дійшла висновку, що отримані від суду документи, зокрема щодо виконання ухвал про привід ОСОБА_1, свідчать, що йому було відомо про неодноразові виклики до суду для участі в розгляді кримінального провадження, а отже, указують на неправдивість пояснень, наданих ним на засіданнях Вищої ради правосуддя 28 травня, 26 листопада 2020 року, і недостовірність відомостей, повідомлених кандидатом під час розгляду рекомендації Комісії щодо його призначення на посаду судді та в анкеті кандидата на посаду судді.
Відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що обвинувальний акт перебуває у провадженні Немирівського районного суду Вінницької області з 2016 року. У цьому кримінальному провадженні в ухвалах про привід суд неодноразово зазначав, що за відсутності свідків, одним з яких є ОСОБА_1, розглянути справу неможливо, тому строк її розгляду судом через неявку свідків істотно збільшувався, що порушувало права учасників провадження та негативно позначалося на роботі суду. Забезпечення явки свідків у судові засідання у примусовому порядку шляхом приводу потребує додаткових матеріальних і часових витрат не лише учасників провадження та суду, а й тих органів (посадових осіб), які виконують ухвали суду про привід. Упродовж майже двох років суд не зміг забезпечити явку до суду свідка ОСОБА_1 ні шляхом надсилання йому судових повісток, ні шляхом його примусового приводу, водночас з наявних у справі документів убачається, що про необхідність явки до суду як свідка ОСОБА_1 було відомо, проте він цього свого процесуального обов`язку належним чином не виконав.
На переконання Вищої ради правосуддя, рівень правової свідомості позивача як юриста та адвоката має бути вищим, ніж звичайного громадянина, тому мав би визначати і його поведінку в частині виконання обов`язку свідка щодо прибуття до суду, ураховуючи значимість показань свідків для розгляду судом кримінального провадження. Претендуючи на зайняття посади судді та неодноразово беручи участь у доборах, конкурсах з 2012 року, ОСОБА_1, безумовно, не міг не розуміти тих перешкод для належного здійснення правосуддя, які створюються для судді, який розглядає обвинувальний акт, у зв`язку з неодноразовою неявкою свідків до суду.
Отже, ураховуючи встановлені під час розгляду рекомендації Комісії обставини, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що неявка ОСОБА_1 до суду як свідка у кримінальному провадженні, а також неповідомлення ним про відомі йому виклики до суду в цій справі під час засідань Вищої ради правосуддя 28 травня, 26 листопада 2020 року дають підстави для обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог і протиправності рішення Вищої ради правосуддя позивач зазначає, що жодних обставин, які б з огляду на вимоги статті 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" унеможливлювали зайняття ним посади судді немає і таких обставин в оскаржуваному рішенні відповідача від 26 листопада 2020 року не наведено.
Посилання відповідача як на підставу для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді на те, що останньому було відомо про застосування щодо нього приводу до суду в рамках кримінального провадження та свідоме ухилення від явки до суду, що мало наслідком зволікання в розгляді кримінального провадження в суді, ОСОБА_1 вважає порушенням Вищою радою правосуддя принципу презумпції невинуватості, оскільки відповідач не наділений правом установлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про відповідність чи невідповідність доказів і наперед встановлювати умисел особи на предмет ухилення від виконання судового рішення, не встановивши та не з`ясувавши факту належного повідомлення особи про існування такого рішення. Крім того, на думку позивача, відповідач в оскаржуваному рішенні вдався до оцінки показів ОСОБА_1 як свідка на стадії досудового слідства, фактично ставлячи під сумнів ухвалу суду про недопустимість його допиту як свідка.
Позивач в адміністративному позові акцентує увагу на тому, що 12 липня 2019 року при заповненні анкети кандидата на посаду судді надана ним інформація, зокрема, у розділі "Притягнення до юридичної відповідальності" є достовірною, адже як установлено відповідачем, жодної повістки про виклик до суду як свідка він не отримував. Постановлені судом ухвали про привід свідків в рамках кримінального провадження у справі №140/2429/16 від 6 червня 2018 року та від 19 квітня 2019 року йому ніким не оголошувалися і про їх існування на час заповнення анкети нічого не було відомо.
Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу на суперечливість висновків, викладених у рапортах працівника поліції від 6 липня 2018 року та 8 червня 2019 року (описки в адресі, процесуальному статусі осіб, до яких застосовувався привід, шаблонність рапортів), що свідчить про необхідність критичної оцінки цих документів.
Позивач зазначає, що до 28 травня 2020 року був упевнений, що ніякого приводу щодо нього не застосовувалося, адже він залишався у звичайних дружніх і ділових відносинах з обвинуваченою ОСОБА_2, її захисником ОСОБА_8 , прокурором ОСОБА_7, які знали, що позивач був попередньо захисником ОСОБА_2 і не може бути допитаний у вказаній справі як свідок. Зі змісту звукозапису фіксування судових засідань за тими датами, коли виносились постанови про привід (6 червня 2018 року, 19 квітня 2019 року та 18 червня 2019 року), на думку позивача, стає очевидним, що ніхто з учасників судового засідання не клопотав перед судом про застосування щодо нього приводу, адже клопотання прокурором про привід свідків заявлялось усно та знеособлено та відповідно ніхто з них не знав, що привід щодо позивача взагалі застосовувався.
В адміністративному позові зазначається, що ні один працівник поліції не ознайомлював його з постановами про привід під підпис, не зачитував їх зміст та не відбирав жодних письмових чи усних пояснень щодо їх суті, змісту чи порядку виконання. Про наявність його виклику до суду як свідка ( ОСОБА_1 звертає увагу, що саме виклику до суду, а не примусового приводу) він дізнався вперше на початку серпня 2019 року в ході телефонної розмови з оперуповноваженим податкової поліції ОСОБА_9, зі слів якого зрозумів, що прокурор ОСОБА_7 зобов`язав ОСОБА_9 забезпечити його явку ( ОСОБА_1 ) до судуяк свідка на наступне судове засідання у справі за обвинуваченням ОСОБА_2 . Під час телефонної розмови з прокурором ОСОБА_7 (за наслідком розмови з оперуповноваженим податкової поліції ОСОБА_9 ) останній повідомив позивача, що його викликали до суду помилково, прокурор ніколи не клопотав перед судом про виклик позивача як свідка, і не клопотав про застосування щодо нього приводу. ОСОБА_1 звертає увагу на те, що жодних повісток чи постанов про привід в рамках цього кримінального провадження після розмови з прокурором Немирівський районний суд Вінницької області щодо позивача не надсилав та не приймав. Відповідно він уважав, що вказане питання було вирішено у визначений законом спосіб.
ОСОБА_1 наголосив на тому, що про наявність щодо нього прийнятих судом постанов про привід як свідка він дізнався лише 28 травня 2020 року від доповідача у справі ОСОБА_10 під час відеоконференції на засіданні Вищої ради правосуддя. І саме після цього 29 травня 2020 року позивач самостійно звернувся до Немирівського районного суду Вінницької області для отримання повістки, щоб уже в процесуальний спосіб довести недопустимість його допиту як свідка в рамках указаного кримінального провадження.
Немирівський районний суд Вінницької області ухвалою від 27 жовтня 2020 року визнав доказ недопустимим і відмовив у допиті свідка ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 .
Крім того, позивач уважає сумнівним і суперечливим твердження Вищої ради правосуддя стосовно того, що позивач був належним чином повідомлений про виклик до суду за судовою повісткою на підставі Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" з огляду на те, що відповідач установив, що всі надіслані на адресу ОСОБА_1 повістки були повернуті до суду поштовим відділенням у зв`язку з закінченням строку зберігання. Також у позові ОСОБА_1 звертає увагу на неналежну роботу поштового відділення зв`язку в місті Немирові.
Позивач зазначає, що Вища рада правосуддя визначила йому критерій недоброчесності, що слугує підставою у відмові внесення Президентові України подання про призначення його на посаду судді, не врахувавши те, що він не отримав судових повісток, які були повернуті суду поштовим відділенням зв`язку за закінченням терміну їх зберігання (5 днів) та не виконав незаконних ухвал суду про привід як свідка до суду, яких йому ніхто і ніколи не оголошував. Відповідач бере до уваги рапорт працівника поліції про неможливість доставити до суду свідка, дані якого не відповідають дійсності та фактичним обставинам, що були викладені, хай навіть у незаконній, проте постановленій судом ухвалі про привід. Відповідач ніяким чином не оцінює звукозапис фіксування судових процесів, під час яких суд постановляв ухвали про привід свідків, де чітко зазначалося про відсутність будь-яких рапортів працівників поліції про результати виконання попередніх ухвал про привід. Також відповідач жодним чином не враховує, що в подальшому, коли ОСОБА_1 вперше дізнався, що до нього було застосовано привід, за яким з об`єктивних причин він не міг з`явитися в судове засідання, він негайно відреагував шляхом повідомлення прокурора про неможливість його допиту як свідка, і після того щодо нього в рамках цієї справи більше жодного разу суд не приймав постанов про привід і не надсилав судових повісток про виклик до суду як свідка. І насамкінець, при прийнятті рішення Вища рада правосуддя вдається до оцінки ухвали Немирівського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2020 року в справі № 140/2429/16 про визнання допиту ОСОБА_1 як свідка недопустимим доказом у справі через неможливість його допиту як адвоката обвинуваченої в цій справі.
У відзиві на адміністративний позов Вища рада правосуддя зазначає, що не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими, а тому просить залишити позов без задоволення з огляду на таке.
Відповідач звертає увагу на те, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма її членами, які брали участь у його прийнятті, та містить мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків. Доказів про наявність підстав для визнання незаконним оскаржуваного рішення, на думку відповідача, ОСОБА_1 не навів.
Відповідач зазначає, що не можуть бути предметом оцінки судом дискреційні повноваження Вищої ради правосуддя.
У відзиві відповідач, повторивши встановлені в оскаржуваному рішенні обставини, звертає увагу на те, що ОСОБА_1 знав про виклики до суду для участі в розгляді кримінального провадження, що вказує на неправдивість пояснень, наданих ним на засіданнях Вищої ради правосуддя.
Вища рада правосуддя зазначає, що порушення, допущені під час постановлення ухвал про привід, не змінюють фактів постановлення таких ухвал, які є обов`язковими для виконання, та фактичного виконання таких ухвал. Можливість допиту / недопиту свідка вирішується під час судового розгляду, однак позивач не з`являвся до суду, не зважаючи на те, що був повідомлений про необхідність з`явитися до суду як свідок.
Відповідач установив, що сторона обвинувачення могла встановлювати обставини, які могли бути відомі ОСОБА_1 не у зв`язку з виконанням ним функцій захисника. Задля того, щоб дізнатися, з яких питань його викликають до суду як свідка, позивач був зобов`язаний з`явитися до суду та повідомити про наявність обставин, які, на його переконання, унеможливлюють його допит як свідка.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначив, що він відповідає всім вимогам, установленим частиною першою статті 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" для осіб, які можуть бути призначені на посаду судді.
Посилання в оскаржуваному рішенні на статті 69, 70, 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не є посиланням на визначені законом конкретні підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
Позивач також вважає суперечливими положення статті 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки вони стосується виключно осіб, які вже мають статус судді, а не є кандидатами на посаду судді.
На думку ОСОБА_1, законодавець не наділяв Вищу раду правосуддя повноваженнями проводити додаткові перевірки після перевірок, що здійснені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України щодо кандидатів на посаду судді, що призначаються на посаду вперше.
ОСОБА_1 зазначає, що відповідач у відзиві жодним чином не спростував жодного доводу позову, не навів законодавчих актів, згідно з якими Вища рада правосуддя має повноваження щодо особи, яка не є суддею, а лише претендує на посаду судді вперше та має рекомендаційне рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення її на посаду судді, на такі перевірки, які законодавчими актами для Вищої ради правосуддя передбачені лише при призначенні судді на посаду і не передбачені при призначенні особи - кандидата на посаду судді вперше.
IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон) Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Частиною першою статті 26 Закону визначено, що Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.