ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 640/25891/19
адміністративне провадження № К/9901/26976/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/25891/19
за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (процесуальний правонаступник - Національний банк України) до Державної регуляторної служби України про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Національного банка України
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2020 року
(постановлену у складі головуючого судді Головань О.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року
(ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Глущенко Я.Б., суддів: Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.)
у с т а н о в и в :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1.Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг звернулася до суду з позовом до Державної регуляторної служби України, у якому просила скасувати розпорядження Державної регуляторної служби України від 04 листопада 2019 № 144 " Про задоволення апеляції".
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2020 року було задоволено клопотання представника відповідача та закрито провадження у справі.
3. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що жодною нормою законодавства не передбачено повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на звернення до суду з позовом щодо оскарження розпорядження Державної регуляторної служби України, прийнятого за результатами розгляду скарги суб`єктів господарювання.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2020 року - без змін. Крім того цим судовим рішенням було замінено позивача - Національну комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг його правонаступником - Національним банком України в порядку передбаченому ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства.
5. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративної юрисдикції (будь-якої юрисдикції).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Національний банк України звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, якими було закінчено розгляд справи та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
7. Касаційна скарга аргументована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи не прийняли до уваги ту обставину, що в силу частини 3 статті 2 Закону України "Про ліцензування" видів господарської діяльності" оскаржене розпорядження Державної регуляторної служби, яке в силу обставин правонаступництва зобов`язаний прийняти до виконання Національний банк свідчить про наявність саме спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління. Крім того відповідач зазначає в касаційній скарзі, що право оскарження до суду розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування прямо передбачено та регламентовано ч. 2 ст. 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".
8. Верховний Суд ухвалою від 27 жовтня 2020 року поновив скаржнику строк на касаційне оскарження ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 травня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року та відкрив провадження у справі № 640/25891/19 за вказаною касаційною скаргою.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
10. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.
Частиною першої статті 19 КАС України визначено виключний перелік публічно-правових спорів на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Одним з видів таких спорів є спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкту владних повноважень надано такому суб`єкту законом.
За загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.
Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.
Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача (Аналогічну правову позицію було висловлено в постанові Великої палати Верховного суду від 4 грудня 2019 року справа № 826/6233/17).
Як свідчать матеріали справи, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг ( процесуальний правонаступник - Національний банк України) обґрунтувала своє право на звернення до суду з цим позовом протиправною поведінкою Державної регуляторної служби України, яка полягає у винесенні розпорядження від 04 листопада 2019 № 144 "Про задоволення апеляції", котрим було зобов`язано позивача усунути порушення шляхом скасування власного розпорядження від 17 вересня 2019 №1831 "Про анулювання ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Капітал фінанс".
На думку позивача, протиправність дій відповідача полягає в порушенні вимог пункту 8 частини першої статті 4, частини одинадцятої статті 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", оскільки останніми не наділено відповідача правом скасовувати чи зобов`язувати інший орган скасувати прийняте таким органом рішення (у належній формі притаманній такому органу).
Для вирішення питання чи відноситься цей спір до компетенційних, чи є спором про право між двома суб`єктами владних повноважень (вирішення яких не відноситься до жодної судової юрисдикції), необхідно дослідити в чому саме полягає проблема вирішення спірного питання заявленого позивачем при зверненні до суду з відповідною позовною заявою та з`ясувати законодавчо визначений обсяг повноважень обох органів щодо його вирішення.
Відповідно до пункту 1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого указом Президента України від 23 листопада 2011 року №1070/2011 (далі - Положення №1070/2011), Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.
Згідно зі ст. 1, п. 3 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 21, п. 3 ч. 1 ст. 27, п.п. 7, 8 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом: нагляду за діяльністю учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг).
Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Основними завданнями національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є: захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг, здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2015 року № 609 затверджено Перелік органів ліцензування, відповідно до якого Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг є органом ліцензування у сфері господарської діяльності щодо надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).
Одним із повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг визначених підпунктами 12-13 пункту 4 Положення №1070/2011 є видання фінансовим установам відповідно до законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг відповідні дозволи, а також ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг; затвердження умов провадження діяльності з надання фінансових послуг, для якої необхідно отримання відповідної ліцензії чи дозволу, та порядок здійснення контролю за дотриманням зазначених умов.
У відповідності до частини 4 пункту 1 ст. 40 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати заходи впливу у вигляді тимчасового зупинення або анулювання ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг