ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18853/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БорандТрейд"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2020 (колегія суддів у складі: Агрикова О.В. - головуючий, Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2020 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БорандТрейд"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання недійсним кредитного договору
за участю: відповідача: Баранов В.С. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "БорандТрейд" (далі - позивач) звернулось з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про визнання недійсним кредитного договору.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Кредитний договір №4Б16091Г від 20.10.2016 укладено під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2020, в позові відмовлено.
2.2. Рішення судів мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним Кредитного договору на підставі статті 230 Цивільного кодексу України. Позивачем не доведено, що представниками відповідача повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники відповідача замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину, а також те, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки Кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016, які насправді наступити не можуть.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. В касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняті у справі рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Саме за вказаними вимогами Верховним Судом було відкрито касаційне провадження з мотивів, викладених в ухвалі Верховного суду від 21.01.2021.
3.2. В касаційній скарзі позивач з урахуванням усунення недоліків первісно поданої касаційної скарги посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, а саме: під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв`язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови такого банку у виконанні своїх обов`язків за таким правочином.
А також в скарзі позивач посилається на те, що суди необґрунтовано відхили клопотання про витребування і дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме про витребування Плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфелю, наданого ПАТ КБ "Приватбанк" для Національного банку України на виконання рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323-рш/БТ, а також про витребування "старих кредитних договорів", які були зазначені у Договорах поруки та інформації про заборгованість "старих боржників" за "старими кредитними договорами", що підтверджувало наявність чи відсутність заборгованості "старих боржників" перед ПАТ КБ "Приватбанк" зі сплати винагороди та умови нарахування такої винагороди.
4. Мотивувальна частина
4.1. Відповідно до приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 цього Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах
Положеннями статті 287 ГПК України право касаційного оскарження обмежено виключно тими випадками, які передбачені у цій статті.
4.2. В касаційній скарзі позивач посилається, зокрема, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме: під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв`язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови такого банку у виконанні своїх обов`язків за таким правочином.
4.3. У іншій справі № 910/18028/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання кредитного договору недійсним з підстав того, що оспорюваний договір було укладено під впливом обману, за доводами позивача вказаний договір було укладено в процесі реалізації програми "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк" з пропозицією позивачу укласти також договори поруки з наголошенням відповідачем на те, що кредитні зобов`язання попередніх боржників, за виконання зобов`язань якими поручився позивач, забезпечені ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами. У зв`язку з тим, що відповідачем не було надано документи, які дали б позивачу змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих боржників" перед банком після виконання за договором поруки позивачем своїх зобов`язань, позивач вирішив звернутись з позовом, мотивуючи його тим, що така поведінка відповідача, на думку позивача, свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за оскаржуваним договором ані в момент його укладення, ані протягом значного періоду після його укладення.
У вказаній справі Верховний Суд постановою від 19.01.2021 залишив без змін прийняті судами попередніх інстанції рішення про відмову у позові, оскільки позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно із статтею 230 ЦК України, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману. При цьому судами попередніх інстанцій було встановлено, що за змістом спірного кредитного договору його укладено для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача, на чому наполягає позивач, матеріали справи не містять; відповідно до протоколу загальних зборів засновників ТОВ "Імперія Літ" було вирішено укласти кредитний договір з відповідачем у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства. У протоколі загальних зборів не наведено такого мотиву для залучення додаткового фінансування за рахунок отриманого від банку кредиту як необхідність товариством виконати договори поруки за третіх осіб і отримання від такого виконання прав вимоги до них. При цьому жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку. Отже, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача. Кредитний договір підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.
У справі, що переглядається у касаційному порядку, суди також встановили, що відповідно до протоколу №5 від 13.10.2016 року загальних зборів учасників ТОВ "БОРАНД ТРЕЙД" було вирішено звернутись до відповідача з пропозицією надати позивачу кредит та укласти відповідний договір і дані кошти були потрібні позивачу для поточної діяльності товариства. При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку. Положеннями Кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 передбачено, що кредитні кошти надаються позивачу саме для фінансування його поточної діяльності. Жодних доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять. Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявки на отримання кредиту від 20.10.2016, що були надані позивачем на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Отже, суди дійшли висновку, що Кредитний договір укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства позивача. Всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують, що отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення.