УХВАЛА
16 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 1-83/2000
Провадження № 13-14зво21
Суддя Великої Палати Верховного Суду Лобойко Л. М. перевірив заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Київського міського суду від 08 серпня 2000 року та ухвали Верховного Суду України від 26 квітня 2001 року за виключними обставинами і
ВСТАНОВИВ:
Вироком Київського міського суду від 08 серпня 2000 року ОСОБА_1 засуджено за пунктами "а, з, і" статті 93, частиною 2 статті 143, частиною 2 статті 17 - частиною 2 статті 143, частиною 1 статті 194, частиною 3 статті 194 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) із застосуванням положень статті 42 КК 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 квітня 2001 року вирок суду залишено без змін.
10 грудня 2020 року рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Лопата та інші проти України" (заяви №84210/17 та 23 інших), у тому числі щодо ОСОБА_1 (заява 59102/18) констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо довічного ув`язнення без перспективи звільнення.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухваленими щодо нього судовими рішеннями на підставі пункту 2 частини 3 статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з заявою, яка надійшла та зареєстрована 15 лютого 2021 року, про їх перегляд за виключними обставинами, посилаючись на порушення Конвенції, які встановлено рішенням ЄСПЛ у справі "Лопата та інші проти України" від 10 грудня 2020 року.
На думку заявника, констатоване порушення Конвенції безумовно тягне за собою скасування оскаржених вироку та ухвали, стверджує, що призначене щодо нього покарання у виді довічного позбавлення волі суперечить нормам статті 28 Конституції України щодо неприпустимості піддавати особу покаранню, що принижує її гідність, а також положенням Кримінального кодексу України та Кримінально-виконавчого кодексу України.
Заявник просить відновити його порушені права в частині призначення покарання у виді довічного позбавлення волі шляхом заміни такого покарання на позбавлення волі на строк 15 років.
Перевіривши заяву на відповідність вимогам статті 462 КПК, приходжу до висновку про необхідність залишення заяви без руху з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 459 КПК встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом є виключною обставиною.