Постанова
Іменем України
02 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 234/7425/19
провадження № 51-4892км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вироки Краматорського міського суду Донецької області від 16 березня 2020 року та Донецького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2засудженого за вчинення злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Оскаржені судові рішення
1. Краматорський міський суд Донецької області вироком від 16 березня 2020 року визнав доведеним, що ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 18:00 у квартирі на АДРЕСА_1 ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з метою умисного заподіяння смерті завдав взутими ногами 3 удари в груди та 2 удари у живіт потерпілому ОСОБА_3 , внаслідок чого останній помер на місці події.
2. Суд засудив ОСОБА_1 як особу, яка раніше вчинила умисне вбивство, за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців, на підставі частини 1 статті 71 КК до покарання за цим вироком частково приєднав невідбуте покарання за вироком Краматорського міського суду Донецької області від 12 грудня 2007 року та призначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 10 місяців.
3. Донецький апеляційний суд 13 серпня 2020 року скасував цей вирок в частині призначеного покарання і ухвалив новий вирок, яким за вчинення злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 КК, призначив покарання у виді довічного позбавлення волі, а за сукупністю вироків -остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Вимоги і доводи касаційних скарг
4. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на пункти 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
5. Суть доводів скарги зводиться до того, що судами не доведено наявності в нього умислу на вбивство, а тому скоєний ним злочин слід кваліфікувати за частиною 2 статті 121 КК.
6. Також засуджений стверджує, що суд першої інстанції не роз`яснив йому право на розгляд справи судом присяжних.
7. На думку засудженого, апеляційний суд не розглянув належним чином усіх доводів його апеляційної скарги і ухвалив рішення, яке не відповідає положенням статті 419 КПК. Крім того, цей суд без достатніх підстав не визнав пом`якшуючою покарання обставиною його щире каяття і призначив покарання, яке є явно несправедливим через суворість.
8. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників судового провадження
9. У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали скаргу.
10. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог засудженого та просив залишити судові рішення без зміни, вважаючи їх законними й обґрунтованими.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
12. Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи було додержано судами першої й апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.
13. Згідно з усталеною судовою практикою, узагальненою, зокрема, у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", основним критерієм для відмежування складів злочинів, передбачених статтею 115 та частиною 2 статті 121 КК, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві на відміну від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, її настання охоплюється умислом винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, і його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру та локалізації заподіяних тілесних ушкоджень і причин припинення посягання.
14. Частина 2 статті 17 КПК передбачає, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожен елемент складу злочину, який визначає його кваліфікацію за кримінальним законом.