Постанова
Іменем України
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 750/12591/18
провадження № 51-2306 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Дехтярук О.К.,
захисника в режимі відеоконференції Чікової Т.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кручек О.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 листопада 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270010004895, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Сидорівка Борзнянського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 листопада 2019 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Цим вироком також засуджено ОСОБА_2 (неповнолітнього на час вчинення злочину), судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 05 липня 2018 року в період часу з 00:05 по 00:15, перебуваючи на ґанку Чернігівського колективного підприємства "Пожтехніка" добровільного пожежного товариства України в м. Чернігові, розташованого на вул. Бєлова, 13, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_2 є неповнолітнім, шляхом вмовляння викликав в останнього бажання вчинити злочин, а саме відкрите викрадення чужого майна, чим втягнув неповнолітнього ОСОБА_2 у злочинну діяльність.
Крім того, 05 липня 2018 року близько 00:15, перебуваючи біля будинку № 4-А на вул. Бєлова у м. Чернігові, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, умисно, з метою особистого збагачення підійшли до потерпілої ОСОБА_3 ОСОБА_1 розпилив перед її обличчям сльозогінний газ "Терен-4", чим позбавив на короткий час можливості бачити, тобто застосував насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої,а ОСОБА_2 ривком зірвав з її плеча жіночу сумку, після чого обидва з місця вчинення злочину втекли, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдали потерпілій ОСОБА_3 майнової шкоди на загальну суму 4 551,42 грн.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу захисника Кручек О.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 листопада 2019 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Кручек О.О. просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 186 КК України. На обґрунтування своїх вимог вказує, що здобуті у кримінальному провадженні докази не вказують на причетність ОСОБА_1 до вчинення злочинів, його винуватість встановлено судом лише на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 . Зазначає, що судом безпідставно вказано у вироку, що свідок ОСОБА_4 надав аналогічні показання, як і потерпіла ОСОБА_3, оскільки їхні свідчення мають суттєві розбіжності. Крім того, вважає, що протоколи пред`явлення потерпілій та свідку особи для впізнання складено з порушенням вимог ст. 228 КПК України, фотокартки попередньо не були прошиті та скріплені печаткою, а тому їх не можна вважати допустимими доказами. Вказує, що судом безпідставно встановлено особисте збагачення як мотив вчинення ОСОБА_1 злочину, оскільки викрадений телефон ОСОБА_2 залишив собі, а доказів отримання ОСОБА_1 200 грн під час судового розгляду встановлено не було. Наголошує про необізнаність ОСОБА_1 щодо неповнолітнього віку ОСОБА_2 , а висновки про те, що ОСОБА_1 знав вік ОСОБА_2 судом зроблені лише зі слів останнього, які є суперечливими. До того ж вважає, що ОСОБА_2 є особою, яка в змозі самостійно приймати рішення і не залежати від волі інших людей, а тому твердження суду, що саме ОСОБА_1 втягнув ОСОБА_2 у злочинну діяльність, є необґрунтованими. Також зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять оригіналу квитанції про сплату потерпілою судового збору, а отже суд безпідставно стягнув з обвинувачених відшкодування моральної шкоди, при цьому розмір якого потерпілою жодними доказами не доведено. За таких обставин вважає, що винуватість ОСОБА_1 ґрунтується лише на припущеннях, що суперечить принципу презумпції невинуватості та положенням ст. 62 Конституції України.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Савицький І.Ю., який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, у письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника Кручек О.О. вказує про необґрунтованість такої скарги, просить відмовити в її задоволенні.
У судовому засіданні захисник Чікова Т.А., яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, а також прокурор Дехтярук О.К. заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника Кручек О.О., просили судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
У касаційній скарзі захисник вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 186 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 .
Разом з тим місцевим судом як доказ винуватості ОСОБА_1 досліджено, співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у: протоколі прийняття заяви ОСОБА_3 про вчинення щодо неї злочину; протоколі огляду місця події від 05 липня 2018 року; протоколі огляду речей від 22 серпня 2018 року; протоколах пред`явлення потерпілій ОСОБА_3 особи ОСОБА_1 та ОСОБА_6 для впізнання від 27 серпня 2018 року; протоколах пред`явлення свідку ОСОБА_4 особи ОСОБА_1 та ОСОБА_6 для впізнання від 27 серпня 2018 року; протоколі проведення слідчого експерименту від 17 вересня 2018 року за участю потерпілої ОСОБА_3 ; протоколі проведення слідчого експерименту від 26 жовтня 2018 року за участю підозрюваного ОСОБА_2 .
Зі змісту вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.
Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 186 КК України, а саме втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, а також відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення є правильною.
Колегія суддів не може погодитися з доводами касаційної скарги захисника про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 304 КК України, з огляду на наступне.
Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність - це психічний або фізичній вплив на неповнолітнього дорослою особою з метою схилити його до вчинення злочину або до участі в ньому в ролі співвиконавця або пособника. При цьому втягнення пов`язане з безпосереднім впливом на неповнолітнього і може бути вчинене способом погрози, шантажу, обману, переконання, поради, обіцянки тощо.
Дослідженням звукозапису судового засідання встановлено, що під час судового розгляду в суді першої інстанції ОСОБА_2 пояснив, що саме ОСОБА_1 запропонував вчинити грабіж, при цьому демонстрував газовий балончик як засіб, що полегшить процес вчинення злочину. ОСОБА_2 декілька разів відмовлявся вчиняти грабіж, однак після неодноразових вмовлянь з боку ОСОБА_1 погодився на такі дії.
Крім того, ОСОБА_2 повідомив, що з ОСОБА_1 почав спілкуватися до вчинення злочину приблизно за півроку, можливо більше. Вказав, що ОСОБА_1 був обізнаний про його неповнолітній вік, оскільки сам у нього про це запитував та був на святкуванні його дня народження.
Про вказані обставини ОСОБА_2 зазначив також і в суді апеляційної інстанції, на запитання суддів підтвердив, що саме ОСОБА_1, будучи обізнаним про його неповнолітній вік, шляхом вмовляння спонукав його до вчинення грабежу.
Тобто суди першої та апеляційної інстанцій зазначеним показанням надали відповідну оцінку та в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні дійшли висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 304 КК України.
Таким чином, з урахуванням встановлених судами фактичних обставин та з огляду на здобуті під час судового розгляду докази колегія суддів не вбачає підстав вважати такі висновки судів безпідставними, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є непереконливими.
Що стосується тверджень захисника про те, що місцевий суд безпідставно визнав особисте збагачення, як мотив вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.