Постанова
Іменем України
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 562/1921/18
провадження № 61-6789св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на частку в майні подружжя, визнання недійсним договору дарування.
Позов мотивовано тим, що в січні 1994 року вона вступила у фактичні сімейні відносини з ОСОБА_2 . Спочатку вони спільно проживали на
АДРЕСА_2 у будинку, що був зареєстрований на праві власності за її матір`ю
ОСОБА_4 .
У подальшому ними було придбано за договором купівлі-продажу
від 10 жовтня 1998 року жилий будинок з надвірними будівлями на
АДРЕСА_1 (теперішня назва АДРЕСА_1 ).
З часу придбання зазначеного будинку до звернення до суду з позовом вони проживають в зазначеному будинку, хоча вона в ньому не зареєстрована. Встановлення факту є необхідним для вирішення питання про віднесення майна, набутого ними в період проживання однією сім`єю, до майна, що належить їй з ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
Зазначала, що у травні 2018 року після звернення до адвоката вона дізналася, що ОСОБА_2 подарував будинковолодіння, придбане ними у період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, своїй дочці ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 06 червня 2008 року. Вважала, що є підстави для визнання договору дарування недійсним, оскільки ОСОБА_2 розпорядився будинком без її згоди.
Договір дарування має ознаки фіктивності, оскільки його було укладено без наміру створення правових наслідків, сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання правочину, так як фактично ОСОБА_3 жилий будинок з надвірними будівлями в дар не прийняла, в нього не вселялася, не зареєстрована і фактично не проживає у ньому.
Враховуючи викладене та з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю її та ОСОБА_2 з січня 1994 року до дня подання позовної заяви, визнати недійсним, укладений 06 червня 2008 року між ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 , договір дарування домоволодіння по АДРЕСА_1 щодо дарування 1/2 частини вказаного домоволодіння, а також визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області
від 19 листопада 2018 року у складі судді Мички І. М. встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з січня 1994 року.
Визнано недійсним договір дарування від 06 червня 2008 року, згідно з яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар домоволодіння на АДРЕСА_1 , щодо дарування 1/2 частки вказаного домоволодіння.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 доведено фактичне проживання її та ОСОБА_2 однією сім`єю з 1994 року до дня звернення до суду, а також придбання та утримання спірного будинку внаслідок їх спільної праці та за рахунок спільних коштів. Крім того, суд дійшов висновку, що всупереч вимогам закону відповідач ОСОБА_2 розпорядився спірним будинком без згоди на те позивача, як співвласника будинковолодіння.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, до якої приєдналась ОСОБА_3, задоволено.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області
від 19 листопада 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (1998 рік), не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підставу для визнання набутого майна спільною сумісною власністю. З огляду на це не підлягає встановленню факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період до
01 січня 2004 року.
Незважаючи на те, що ОСОБА_1 проживає в одному будинку з
ОСОБА_2 , нею не доведено належними та допустимими доказами наявності між ними з 01 січня 2004 року відносин, яким притаманні ознаки сім`ї.
Позивачем не доведено також своєї трудової чи грошової участі у придбанні домоволодіння на АДРЕСА_1, а тому відсутні підстави вважати вказане майно спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 та для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 його частину.
ОСОБА_1 заявлено вимоги про визнання договору дарування спірного домоволодіння частково недійсним з підстав відсутності її волі на розпорядження спільним майном та його фіктивності. ОСОБА_2, відчуживши на користь своєї дочки належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, скористався правом розпорядження своїм майном на власний розсуд.Сторонами не заперечується, що на підставі вказаного договору дарування за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірне домоволодіння, що свідчить про наявність у неї на момент укладення оспорюваного договору наміру створити юридичні наслідки, а саме набути право власності на нерухоме майно. Окрім цього суд апеляційної інстанції зазначив, що норми статей 215 та 234 ЦК України є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред`явлення позову про визнання правочину недійсним та є взаємовиключними, чинним законодавством не передбачено визнання договору частково фіктивним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2019 року задоволено. Зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірне будинковолодіння підпадає під ознаки майна, передбаченого частиною першою статті 17 Закону України "Про власність" (чинної на час виникнення спірних правовідносин). На час придбання будинковолодіння позивач з відповідачем ОСОБА_2 проживали однією сім`єю. Будинковолодіння придбане внаслідок її з відповідачем спільної праці. Вони вели спільне господарство, мали город, утримували худобу. У них був єдиний сімейний бюджет.
Тобто підставою для визнання права власності на частину спірного будинковолодіння є не тільки факт спільного проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_2, а й придбання цього будинковолодіння за рахунок спільної праці та спільних коштів сторін у справі.
Всупереч вимогам вказаних нормативних актів відповідач ОСОБА_2 розпорядився будинком без згоди на те позивача як співвласника будинковолодіння. Укладений договір має ознаки фіктивності, так як укладений без наміру створення правових наслідків. Сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання правочину. Фактично ОСОБА_3 жилий будинок з надвірними будівлями в дар не прийняла, у будинок не вселялася. У цьому будинку вона не зареєстрована і фактично не проживає. Проживає в іншому населеному пункті.
На переконання ОСОБА_1, будь-яких перешкод для визнання оспорюваного правочину недійсним, витребування від відповідача ОСОБА_3 будинковолодіння немає, адже це будинковолодіння набуте нею безоплатно.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2, поданий представником ОСОБА_5, на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
У частині четвертій статті 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
ОСОБА_2 не долучив до відзиву на касаційну скаргу доказів на підтвердження надіслання його заявнику та іншим учасникам справи.
Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Таким чином, зазначений відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню ОСОБА_2 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 1994 року проживали разом з дітьми
ОСОБА_1 у будинку її батьків на АДРЕСА_2 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 10 жовтня 1998 року ОСОБА_2 купив у ОСОБА_6 жилий будинок з надвірними будівлями на
АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 3 зазначеного договору продаж вчинено за
12 368,00 грн.
На підставі цього договору купівлі-продажу 14 вересня 2007 року за
ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на домоволодіння
на АДРЕСА_1 .
Після придбання вказаного будинку ОСОБА_1 та її троє дітей почали проживати у ньому разом із ОСОБА_2, що останнім не заперечується.
06 червня 2008 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Собіною О. А., відчужив належне йому домоволодіння на АДРЕСА_1 своїй дочці ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки, виданої 29 травня 2018 року настоятелем
Свято-Миколаївської церкви ОСОБА_7, 22 липня 2001 року проведено обряд вінчання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.