Постанова
Іменем України
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 203/1621/18
провадження № 61-9360св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання відмови у приватизації житлового приміщення незаконною та зобов`язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що вони мешкають і зареєстровані в кімнаті АДРЕСА_1. У лютому 2018 року вони звернулися до органу приватизації із заявою про приватизацію займаного житлового приміщення, проте їм було відмовлено з причини використання ними права на приватизацію. Однак раніше приватизоване ними житло є меншим за санітарну норму, визначену законом, що дозволяє їм повторно брати участь у приватизації. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: визнати неправомірною відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 19 березня 2018 року № 3/9 у приватизації ними житлового приміщення (кімнати) АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача провести приватизацію вказаного приміщення на їх ім`я.
Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2018 року у складі судді Католікяна М. О. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачі не надали жодного належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження того, що раніше приватизоване ними житло є меншим за санітарну норму, а право на приватизацію ще не використано. При розгляді заяви позивачів про приватизацію займаної ними кімнати відповідач не мав об`єктивної можливості встановити, чи дійсно раніше приватизоване житло є меншим за санітарну норму. З огляду на це дії відповідача цілком відповідали приписам статті 19 Конституції України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2018 року скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 19 березня 2018 року № 3/9 у приватизації ОСОБА_2, ОСОБА_1 житлового приміщення (кімнати) АДРЕСА_1 неправомірною. Зобов`язано Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради розглянути питання приватизації житлового приміщення (кімнати) № 321 загальною площею 17,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та прийняти рішення відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відмова Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради у приватизації кімнати АДРЕСА_1 загальною площею 17,5 кв. м є незаконною та такою, що порушує права позивачів на набуття права власності на житло у встановленому законом порядку, оскільки встановлення обставин використання заявниками права на приватизацію відноситься до виключної компетенції держави, яка, виконуючи функції з владного регулювання суспільних правовідносин, зобов`язана мати власний, самодостатній і незалежний механізм з отримання інформації, не покладаючи цей тягар на громадян.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У травні 2019 року Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, а рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2018 року залишити в силі.
Касаційна скарга Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради мотивована тим, що питання встановлення факту проживання в кімнаті гуртожитку є частиною юридичного складу, наявність чи відсутність якого сторони зобов`язані довести, а суд зобов`язаний встановити при розгляді усіх справ, пов`язаних із застосуванням Закону України від 04 вересня 2008 року № 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (далі - Закон № 500-VI). Тобто важливою передумовою для реалізації прав на приватизацію є наявність всіх обов`язкових складових статусу мешканця гуртожитку. Апеляційним судом не було досліджено в повному обсязі той факт, що якщо загальна площа квартири менша площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра. Відповідно до Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон № 2482-ХІІ) кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою лише один раз, житлові чеки, що залишаються таким чином, можуть далі використовуватися лише для приватизації частки майна державних підприємств та земельного фонду. Позивачі при приватизації в 1993 році квартири АДРЕСА_4 загальною площею 60,3 кв. м у складі сім`ї з чотирьох осіб використали право на приватизацію житла в обсязі по 15,07 кв. м, при нормі 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 кв. м на сім`ю, тобто по 23,5 кв. м (10 кв. м + (4 + 21) кв. м). Отже для приватизації в гуртожитку кімнати загальною площею 17,5 кв. м позивачі не можуть використати всій залишок по 8,43 кв. м, тому що житлові чеки, які залишаються таким чином, можуть далі використовуватися лише для приватизації частки майна державних підприємств та земельного фонду. Також враховуючи, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою лише один раз, то позивачі вже використали своє законне право на приватизацію житла.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду міста Дніпропетровська.
27 червня 2019 року справа № 203/1621/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані і мешкають у кімнаті АДРЕСА_1.
26 лютого 2018 року позивачі звернулися до відповідача із заявою про приватизацію вказаного житла.
19 березня 2018 року відповідач своїм листом № 3/9-1295 відмовив позивачам у задоволенні поданої ними заяви, пославшись на те, що ними вже було використано право на безоплатну приватизацію житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 . Крім того, відмова відповідача була обґрунтована тим, що заяву та додану до неї довіреність на представництво інтересів було неналежно оформлено.
Згідно з листом Комунального підприємства "Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 09 січня 2018 року № 180 позивачі реалізували своє право на безоплатну приватизацію житла, набувши право власності на квартиру АДРЕСА_4, яке в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 1996 року перейшло до іншої особи.
Саме на цей лист посилалися позивачі, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги. Суд першої інстанції відхилив цей доказ, оскільки вказаний лист не містить жодних відомостей про площу квартири АДРЕСА_4 , яка була ними приватизована.
Разом з тим згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 20 травня 1993 року НОМЕР_2 квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та має загальну площу 60,3 кв. м.
Відповідно до статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.