Постанова
Іменем України
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 643/2132/17
провадження № 61-2844св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
| позивач | - | ОСОБА_1 , |
| відповідач | - | Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", |
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2019 року в складі судді Єрмак Н. В., і постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пункту 1.2. договору про надання траншу від 04 березня 2008 року № SME0009446, укладеного між ЗАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1 (далі - позивач) в межах Рамкової угоди № SMERS00721 від 04 березня 2008 року.
Позовна заява мотивована тим, що 04 березня 2008 року між позивачем та ЗАТ "Альфа-Банк" укладено Рамкову угоду № SMERS00721, в межах якої, згідно договору про надання траншу № SME0009446 від 04 березня 2008 року (далі - договір про надання траншу), йому надано кредит в сумі 74 000,00 доларів США на придбання нерухомого майна (споживчий кредит). Відповідно до п. 1.2. договору про надання траншу, цільовим призначенням кредиту є придбання нерухомого майна для його подальшого використання у підприємницькій діяльності. Однак, зміст цього пункту не відповідає реальним правовідносинам між сторонами та фактично не був реалізований після укладення договору про надання траншу. Отримавши грошові кошти від банку, позивач того ж дня (04 березня 2008 року) придбав квартиру АДРЕСА_1 . В забезпечення виконання грошових зобов`язань між сторонами також було укладено договір іпотеки № SMERS00721/1, предметом якого є вищевказана квартира. Враховуючи те, що цільовим призначенням кредиту фактично було придбання житла, то зазначення мети кредитування - придбання нерухомого майна для його подальшого використання у підприємницькій діяльності не було спрямоване на реальне настання відповідних правових наслідків, що свідчить про недійсність пункту 1.2. договору про надання траншу.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено несправедливість спірного пункту договору траншу та його невідповідність вимогам законодавства.
Постановою Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2019 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх необгрунтованістю, а також у зв`язку із недоведеністю ознак фіктивності договору про надання траншу в частині спірного пункту 1.2.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 лютого 2020 року ОСОБА_1, не погодившись із рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2019 року та постановою Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року, надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 лютого 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник вказує, зокрема, що на момент укладення договору про надання траншу позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якого була роздрібна торгівля з лотків та на ринках, а тому для здійснення такої діяльності у нього була відсутня потреба у придбанні нерухомого майна. Також зазначає, що вищезазначені правочини з банком позивач укладав саме як фізична особа, а не як підприємець, а фактичною метою отримання кредитних коштів було придбання житла для себе та своєї родини. При цьому, підписуючи відповідний договір про надання траншу він належним чином не розумів справжній зміст відповідного пункту, оскільки погано розуміє українську мову.
Позиції інших учасників
У встановлений ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року строк, відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
04 березня 2008 року між ЗАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено Рамкову угоду № SMERS00721.
Відповідно до договору про надання траншу № SME009446 від 04 березня 2008 року, який укладено між ОСОБА_1 та ЗАТ "Альфа-Банк" згідно Рамкової угоди № SMERS00721, позивачу надано в тимчасове та платне користування кредитні кошти в розмірі 74 000,00 доларів США.
У пункті 1.2. договору про надання траншу визначено, що цільовим призначенням кредиту є придбання нерухомого майна для його подальшого використання в підприємницькій діяльності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ, від 15 січня 2020 року (далі - Закон).
У пункті 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" даного Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Таким чином, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року, слід здійснювати, враховуючи вимоги ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивачем недоведено невідповідність вимогам законодавства спірного пункту договору про надання траншу, в тому числі, його фіктивності.
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають чинному законодавству, яким регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.