Постанова
Іменем України
09 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 201/489/17
провадження № 61-9724св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Перша дніпровська державна нотаріальна контора,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3, який на час смерті постійно проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира була надана для вселення матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4 разом із членами її родини на підставі ордера від 29 грудня 1986 року № 1355. З 2012 року вона постійно проживала у вказаній квартирі, оплачувала комунальні послуги, проте не зареєструвала своє місце проживання в ній, а тому вважає, що має право на користування квартирою. 19 грудня 2016 року вона отримала довідку про склад сім`ї та довідалася, що у квартирі зареєстрованим значиться син чоловіка від першого шлюбу - ОСОБА_2, який ще на початку 1990-х років разом зі своєю матір`ю виїхав до Закарпаття, а отже, втратив право користування вказаною квартирою. Виходячи з наведеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила: визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 ; визнати відповідача таким, що втратив право користування зазначеною квартирою.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 квітня 2017 року у складі судді Демидової С. О. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 . Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірне житлове приміщення є постійним місцем проживання позивача, яка виконує обов`язки його наймача, сплачуючи квартирну плату та комунальні послуги, а тому вона набула права користування нею. Відповідач без поважних причин не проживає у спірній квартирі, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області задоволено. Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира перебуває в комунальній власності, проте Дніпровську (Дніпропетровську) міську раду не залучено до участі в справі. З огляду на вказане позовні вимоги про визнання права користування квартирою позивачем пред`явлено не до тієї особи. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності її вселення до спірної квартири та постійного проживання в ній, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання за нею права користування квартирою. Враховуючи те, що підстави для визнання за позивачем права користування спірною квартирою відсутні, вона і не є належним позивачем за позовною вимогою про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою. Крім того, належних, допустимих та достатніх доказів факту непроживання відповідача у вказаній квартирі суду не надано. Згідно з представленими суду квитанціями щодо оплати комунальних послуг по спірній квартирі у 2016 році саме відповідач зазначений платником.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, а заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 06 квітня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апеляційної скарги та з власних мотивів скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, не звернувши увагу на те, що показання допитаних в суді свідків є належним доказом її постійного проживання разом з чоловіком у спірній квартирі, оскільки інформація в житлово-експлуатаційній конторі про зареєстрованих (прописаних) у квартирі осіб не зберіглася, а тому і не була передана до Дніпровської міської ради. З моменту свого вселення на правах дружини ОСОБА_3 вона автоматично отримала право користування зазначеною квартирою, яке за нею залишається назавжди. Фактично всі докази у своїй сукупності, які надала прокуратура разом з апеляційною скаргою, жодним чином не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яким було підтверджено наявність у неї права користування спірною квартирою. Скасування апеляційним судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення виключно з мотивів незалучення міської ради суперечить верховенству права. Вона буде змушена знову звертатися до суду з аналогічним позовом, але уже співвідповідачем буде міська рада, яка нічим не порушує права позивача, що не відповідатиме практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо права на ефективний судовий захист порушеного або невизнаного права.
У червні 2019 року прокуратура Дніпропетровської області подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
19 червня 2019 року справа № 201/489/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що згідно з ордером на жиле приміщення від 29 грудня 1986 року № 1355, виданим Виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів міста Дніпропетровська, надано право на вселення до квартири АДРЕСА_1 ) ОСОБА_5 та членам її сім`ї: чоловіку ОСОБА_6, сину ОСОБА_3, невістці ОСОБА_7, внуку ОСОБА_2 .
Довідкою про склад сім`ї від 19 грудня 2016 року № 38150, виданою Комунальним підприємством "Міські комунальні платежі" Дніпровської міської ради, підтверджується, що у квартирі АДРЕСА_1 з 02 серпня 1994 року зареєстрований ОСОБА_2 ; за вказаною адресою також були зареєстровані з 07 квітня 1987 року по 14 червня 1994 року ОСОБА_5 та з 07 квітня 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .
Вказана довідка не містить інформації про те, що у вказаній квартирі зареєстрований чи був зареєстрований в будь-який період часу ОСОБА_3 .
08 грудня 2012 року між громадянином Російської Федерації ОСОБА_3 та громадянкою України ОСОБА_8 (без зазначення по-батькові) було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1, виданим Управлінням реєстрації актів цивільного стану (далі - РАЦС) Адміністрації міста Сургута Ханти-Мансійського автономного округу - Юрги, Росія.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер в місті Москві Російської Федерації, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим 15 грудня 2015 року Тушинським відділом РАЦС Управління РАЦС міста Москви.
Відповідно до статті 65 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Отже, в осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша, друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК Української РСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
При цьому наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Вказана правова позиція викладена, зокрема в постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19).
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У частині третій статті 71 ЖК Української РСР наведено випадки, в яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання в жилому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.