ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18125/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 (головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 (суддя Бондаренко Г.П.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання договору недійсним,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" (далі - ТОВ "Лекс Грант", позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АК КБ "Приватбанк", Банк) про визнання недійсним договору поруки № 4Л14385И/П від 08.11.2016 на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.
2. Позов обґрунтовано тим, що оспорюваний правочин вчинено під впливом обману позивача відповідачем щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників, за яких поручився позивач, проте такі забезпечення не були передані останньому після виконання ним забезпечених порукою зобов`язань.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020, у задоволенні позову відмовлено.
4. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено існування обставин, з якими положення статей 215, 230 Цивільного кодексу України пов`язують недійсність правочину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача
5. Позивач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити.
6. Касаційну скаргу подано відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з підстав порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, положень пунктів 5, 6 частини 1 статті 3, статей 215, 216, частини 1 статті 230, частини 1 статті 517, частини 1 статті 556, 558 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 2, частини 1 статті 46, пункт 18 частини 2 статті 182, частини 2 статті 232 ГПК України.
7. Також скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновку щодо застосування положень статті 236, частини 4 статті 238, частини 4 статті 269, частини 1 статті 282 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/3570/18 та від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.
8. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню і на підставі пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України, оскільки позивачем до суду першої інстанції було подано клопотання про витребування доказів, які, на його думку, мають суттєве значення для вирішення справи. Однак, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, таке клопотання безпідставно та не у процесуальний спосіб залишив без задоволення, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
9. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що скаржником не доведено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання договору недійсним відповідно до положень статті 230 Цивільного кодексу України, а судами попередніх інстанцій було ухвалено законні та обґрунтовані рішення.
Розгляд клопотань
10. 21.01.2021 від представника позивача ТОВ "Лекс Грант" адвоката Зубрицького О.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що у зв`язку із світовою пандемією, викликаною коронавірусом COVID-19, та з метою недопущення поширення гострої респіраторної інфекції, на думку заявника, наявні підстави для визнання причини його неявки у судове засідання поважною та відкладення розгляду справи на іншу дату.
10.1. Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні виходячи з такого.
10.2. Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
10.3. Згідно із статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.
10.4. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 ГПК України).
10.5. Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Верховного Суду від 11.01.2021 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Лекс Грант" та призначення її до розгляду у судовому засіданні на 03.02.2021.
10.6. З урахуванням наведеного, посилання представника позивача ТОВ "Лекс Грант" адвоката Зубрицького О.О. на бажання безпосередньо взяти участь у судовому засіданні для доведення своїх доводів суду, не може бути підставо для відкладення розгляду справи, оскільки доводи скаржника були ґрунтовно викладені у касаційній скарзі, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представників учасників справи.
10.7. В той же час, оголошення карантину внаслідок поширення коронавірусу COVID-19 не зупиняє роботи судів, а правосуддя в Україні здійснюється і в період зазначеного карантину (з дотриманням необхідних запобіжних заходів). При цьому, враховуючи карантинні обмеження, учасник справи, відповідно до статті 197 ГПК України, не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду, і зокрема, з використанням власних технічних засобів відповідно до частини 4 наведеної статті, проте не скористався таким своїм правом.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 08.11.2016 між ТОВ "Лекс Грант" (Позичальник) та ПАТ КБ "Приватбанк" (Банк) укладено Кредитний договір №4Л16111Г, за умовами якого Позичальник отримав кредит у розмірі 4 500 000 000,00 грн на наступні цілі: фінансування поточної діяльності.
12. Крім цього, між ТОВ "Лекс Грант" та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено Договори поруки на забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб перед ПАТ КБ "Приватбанк", а саме: № 4А13767И/П, № 4Б12132И/П, № 4А13837И/П, № 4А13837И/П, № 4Э11100И/П, №4Т14381И/П, №4Ф14296И/П, №4Т14381И/П, №4Т13262И/П, №4Л14399И/П, №4Н13532Д/П від 08.11.2016, у тому числі і оспорюваний Договір поруки № 4Л14385И/П від 08.11.2016 на забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "ЛЕТАРА" за кредитним договором № 4Л14385И від 24.12.2014,
13. Предметом оскарження у даній справі є Договір поруки № 4Л14385 И/П від 08.11.2016, який, за доводами позивача, укладено з порушенням чинного законодавства шляхом введення його в оману, що тягне за собою визнання такого правочину недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.
14. За умовами пункту 1, укладеного між сторонами Договору поруки № 4Л14385 И/П від 08.11.2016, предметом договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ "ЛЕТАРА", як Боржником, своїх зобов`язань за Кредитним договором №4Л14385И від 24.12.2014, а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.
15. Згідно з пунктом 2 Договору поруки № 4Л14385И/П Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов`язку Боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, передбачені Кредитним договором.
16. Відповідно до пункту 8 Договору поруки № 4Л14385И/П до Поручителя, який виконав обов`язки Боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договорам застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань Боржника перед Кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.
17. Згідно з пунктом 10 Договору поруки № 4Л14385И/П Кредитор зобов`язаний у випадку виконання Поручителем обов`язку Боржника за Кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки Боржника за кредитним договором.
18. Також, судами встановлено, що сума отриманого від банку кредиту за Кредитним договором № 4Л16111Г від 08.11.2016 співпадає із загальною сумою, що була погашена ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ" за всіма вищезазначеними Договорами поруки, у тому числі і по Договору поруки № 4Л14385 И/П від 08.11.2016 позивачем виконано зобов`язання ТОВ "ЛЕТАРА" за Кредитним договором №4Л14585И від 24.12.2014 щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, що встановлені цим договором, та сплачено 98 473 281,15 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 78 від 09.11.2016.
19. Звертаючись з даним позовом, позивач посилався на те, що укладенню вказаних договорів (Кредитного договору та Договору поруки), а також інших Договорів поруки передували ті обставини, що останній зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг. За таких умов, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув пропозицію щодо можливості участі ТОВ "Лекс Грант" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", яка, за інформацією співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яким зобов`язано АТ КБ "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. При цьому, за твердженням позивача, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпечені "надзвичайно" ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.
20. Так, за доводами позивача, його дії щодо укладення Кредитного договору були направлені на залучення кредитних коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", ініційованого Національним Банком України. Тобто, укладення Кредитного договору було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним Кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника ТОВ "ЛЕТАРА" за Кредитним договором №4Л14585И від 24.12.2014 (на підставі спірного Договору поруки № 4Л14385 И/П від 08.11.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як, зі слів працівників банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком.
21. Після погашення позивачем боргів "старих" позичальників, відповідач на виконання пунктів 8,10 Договору поруки не передав документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, у тому числі документи, які забезпечували виконання зобов`язань ТОВ "ЛЕТАРА" за Кредитним договором №4Л14585И від 24.12.2014.
22. Наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про те, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфелю АТ КБ "Приватбанк", увів в оману ТОВ "Лекс Грант" щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань "старих" боржників за Кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами.
23. Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору, так і Договору поруки та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби останній на момент укладення вказаного Кредитного договору та Договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів.
24. Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
25. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
27. Однією з підстав касаційного оскарження ТОВ "Лекс Грант" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/3570/19 та від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, а саме: щодо застосування положень статті 236, частини 4 статті 238, частини 4 статті 269, частини 1 статті 282 ГПК України.
28. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
29. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
30. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
31. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
32. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
33. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій в цій справі виходили з такого.
34. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
35. В силу положень статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
36. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
37. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України.
38. У пункті 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способом захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.
39. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
40. Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
41. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.
42. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.
43. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
44. Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.