Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 371/891/16-к
провадження № 51-1511 км 18
Верховний Суд колегією суддів судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Білик Н. В., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора Матолич М. Р.,
захисника Трилевича О. А.,
захисника Самарець А. М.,
засудженого ОСОБА_1
розглянув касаційні скарги захисників Самарець А. М. та Трилевича О. А. на вирок Миронівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року та вирок Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014110220000586, за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Кривий Ріг Дніпропетровської області, проживає по АДРЕСА_1, працюючого, на утриманні має малолітню дитину, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Миронівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановивши строк випробування 2 роки.
В період строку випробування на підставі ст. 76 КК покладено на ОСОБА_1 обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 в частині стягнення матеріальної шкоди та стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого 10103 грн 14 коп.
Залишено без розгляду цивільний позов у частині стягнення моральної шкоди.
Вироком Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року вирок Миронівського районного суду Київської області від 22 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання.
Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 1 с. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 3700 грн.
В іншій частині вирок залишено без змін.
Згідно з вироком 22 листопада 2014 року приблизно о 17 годині за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_2 зустрів ОСОБА_1, під час спілкування з яким перед магазином "ЕКО" між ними на ґрунті неприязних відносин відбулася сварка, у ході якої у ОСОБА_1 виник умисел на заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень. ОСОБА_1, діючи умисно з метою заподіяння шкоди здоров`ю ОСОБА_2, наніс один удар кулаком по голові ОСОБА_2 ОСОБА_2 схопив ОСОБА_1 за поли верхнього одягу з метою самозахисту і в цей час їхні дії були припинені сторонніми особами. Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_1, діючи умисно, з метою заподіяння шкоди здоров`ю ОСОБА_2, підбіг до останнього, який перебував біля свого автомобіля на парковці біля магазину "ЕКО" та спілкувався зі своїм знайомим ОСОБА_3, та наніс йому один удар кулаком по голові, заподіявши йому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно - мозкової травми з переломами кісток основи черепа, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя у момент заподіяння.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах захисники, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просять скасувати вирок суду першої інстанції та вирок суду апеляційної інстанції, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисники мотивують свої доводи тим, що висновки суду апеляційної інстанції щодо призначення покарання засудженому ОСОБА_1 та мотивів звільнення його від відбування покарання не ґрунтуються на даних про особу засудженого та тяжкості вчиненого ним злочину. Зазначають, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги та не навів мотивів не врахування довідки органу пробації та даних, які могли б вплинути на звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання.
Захисники зазначають, що судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції, який частково провів дослідження доказів, виклав свою версію фактичних обставин, відмінну від встановлених у вироку суду першої інстанції.
На думку захисників, судом апеляційної інстанції не надано оцінки як доказу відеозапису бійки між засудженим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_2 з камери відеоспостереження магазину "Еко". Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у повторному допиті потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 .
Захисники зазначають, що суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності сторін під час допиту експерта ОСОБА_6, упереджено не взяв до уваги висновки судово-медичних експертиз від 1 жовтня 2015 року № 19 та від 16 листопада 2015 року № 19/19.
Захисники зазначають про недопустимість як доказів висновку судово-медичної експертної комісії № 68/к від 12 липня 2016 року та висновку судово-медичної експертної комісії № 122/к від 15 січня 2016 року.
Захисники стверджують, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що потерпілий, на думку захисників, як сторона кримінального провадження має право надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди здоров`ю, є необґрунтованим. Захисники стверджують, що медичні документи, на підставі яких сформовано висновок експерта, не були відкриті стороні захисту відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК.
З точки зору захисників, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 291 КПК, не відповідає ст. 109 КПК реєстр матеріалів досудового розслідування.
Вирок суду апеляційної інстанції, на думку захисників, є не вмотивованим та не відповідає ст. 420 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Матолич М. Р. не підтримала касаційні скарги захисників та просила їх не задовольняти.
Потерпілий ОСОБА_2 подав письмове клопотання про касаційний розгляд кримінального провадження за його відсутності та залишення судових рішень без зміни.
Засуджений ОСОБА_1 та захисники Трилевич О. А. та Самарець А. М. просили задовольнити касаційні скарги, вирок суду першої інстанції та вирок суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції відповідно до вимог ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вважається тотожним кваліфікуючим ознакам злочину, є ширшим, адже у цьому формулюванні згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, тобто зазначаються й такі обставини кримінального правопорушення, які безпосередньо не входять до складу його об`єктивної сторони.
Положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом як передумова ухвалення законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення відбувається за внутрішнім переконанням суддів, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження.
Виходячи з наведеного, колегія суддів Верховного суду не вбачає істотного порушення вимог кримінального процесуального закону в узагальненні апеляційним судом фактичних обставин щодо вчинення злочину засудженим ОСОБА_1 22 листопада 2014 року, оскільки вказане не вплинуло на предмет доказування та правильність визначення меж доказування.
Вимоги кримінального процесуального закону у їх взаємозв`язку передбачають, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація його дій учасниками кримінального провадження не оспорюються.
Доводи захисників, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки як доказу відеозапису бійки між засудженим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_2 з камери відеоспостереження магазину "Еко" та щодо необґрунтованості відмови у повторному допиті потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 є безпідставними.
Посилаючись на досліджені судом першої інстанції показання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, які, будучи допитаними в судовому засіданні під присягою, підтвердили нанесення ОСОБА_1 двох ударів по голові потерпілому, один удар біля входу в магазин "ЕКО" і другий - біля автомобіля, суд апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначив, що ці показання узгоджуються між собою та з іншими доказами у кримінальному провадженні, зокрема, заявою ОСОБА_2 від 22 листопада 2014 року до Миронівського РВ ГУ МВС України у Київській області, протоколом проведення слідчого експерименту від 21 березня 2015 року за участю потерпілого ОСОБА_2, протоколом огляду місця події від 7 серпня 2015 року за участю потерпілого ОСОБА_2 і понятих. Крім того, ці показання не суперечать дослідженому в суді апеляційної інстанції відеозапису подій. Факт нанесення двох ударів по голові потерпілому ОСОБА_2 не заперечувався засудженим ОСОБА_1 .
Апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги про недопустимість висновку комісійної судово-медичної експертизи № 122/к від 15 січня 2016 року та висновку комісійної судово-медичної експертизи № 68/к від 12 липня 2016 року та дійшов правильного висновку, що вони є необґрунтованими.
Суд зазначив про підтвердження вказаного висновку у судовому засіданні судово-медичним експертом ОСОБА_6, який був головою судово-медичних експертних комісій, та який допитаний у удовому засідання в порядку ст. 356 КПК, що до висновків комісія експертів дійшла шляхом ретельного дослідження сукупності всієї медичної документації потерпілого ОСОБА_2, в тому числі рентгенограм і СКТ знімків, та обґрунтовано не взяв до уваги висновки судово-медичних експертиз № 19 від 1 жовтня 2015 року та № 19/19 від 16 листопада 2015 року в частині визначення ступеня тяжкості заподіяних потерпілому ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.