Постанова
іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 664/317/17
провадження № 51-5195км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Костюка О.С.,
захисника Мальцева Я.М. (в режимі відеоконференції),
виправданого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016230240002403 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Целінне Арикбалінського району Кокчетавської області, Казахської PCP, жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній
раз вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від
25 березня 2015 року за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 10 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Також вказаним вироком вирішено долю речових доказів та витрат у провадженні.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 18 листопада 2016 року близько 22:00, будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи у сторожовому приміщенні, розташованому на території персикових садів на полі (кадастровий номер земельної ділянки 6525010100:34:001:0003), поблизу АЗС "Формула", за адресою: АДРЕСА_2, під час спільного розпивання алкогольних напоїв зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в ході раптово виниклої сварки з останнім, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, з метою вбивства ОСОБА_3, завдав йому одного удару ножем у ділянку грудної клітки зліва, тим самим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітки спереду з лівої частини, проникаюче в ліву плевральну порожнину з пораненням серця, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 08 лютого 2017 року № 2 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, однак злочину не було закінчено з причин, що не залежали від волі ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_3 було своєчасно надано медичну допомогу. Органом досудового розслідування ОСОБА_1 інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 10 лютого 2020 року залишено без змін,
а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Вимоги й узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що, порушуючи ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, не дав на них вичерпних і переконливих відповідей та в ухвалі не зазначив конкретних підстав, через які визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою. Зазначає, що, відмовляючи в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, суд апеляційної інстанції формально провів процедуру апеляційного перегляду, внаслідок чого був позбавлений можливості перевірити повноту судового розгляду.
Вказує, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив його доводів про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та не звернув належної уваги на неправдивість показань обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3 .
Не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недопустимість протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_2 . На його думку, позиція
суду апеляційної інстанції з цього питання суперечить правовій позиції, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду
від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17). Також вважає безпідставним висновок суду про недопустимість висновку експерта за результатом проведення додаткової судово-медичної експертизи від 09 лютого 2017 року № 34/2, як похідного і такого, що ґрунтується на даних протоколу слідчого експерименту від 19 листопада 2016 року. Вказує на помилковість твердження апеляційного суду про фактичну відмову сторони обвинувачення від допиту свідка ОСОБА_2 .
Позиції учасників судового провадження
У засіданні суду касаційної інстанції прокурор підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.
Захисник Мальцев Я.М. та виправданий ОСОБА_1 заперечували проти задоволення касаційної скарги і просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, колегія судів дійшла таких висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частина 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, крім іншого, визначає істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Як вбачається зі змісту вироку, суд першої інстанції в основу своїх висновків поклав показання виправданого, який заперечив свою причетність до інкримінованого злочину, стверджував, що ОСОБА_3 власноруч завдав собі тілесних ушкоджень, а також свідка ОСОБА_3, який підтвердив показання обвинуваченого. Вказані докази суд визнав послідовними та такими, що дають можливість встановити обставини події. Оцінивши письмові докази, суд дійшов висновку, що вони не доводять поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому закінченому замаху на вбивство.
Ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про недопустимість протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками та слідчого експерименту від 19 листопада 2016 року за участю свідка ОСОБА_2, посилаючись на протиріччя у показання свідка ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_1 та неможливість усунути вказані розбіжності шляхом безпосереднього допиту ОСОБА_2 у судовому засіданні. Визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту від 19 листопада 2016 року потягло за собою рішення про визнання недопустимим доказом висновку додаткової судово-медичної експертизи від 09 лютого 2017 року №34/2, де встановлена можливість утворення тілесного ушкодження у ОСОБА_3 за обставин і у спосіб, зазначені у протоколі слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_2 від 19 листопада 2016 року.
Таким чином, суд першої інстанції фактично ототожнив окремі самостійні процесуальні джерела доказів, а саме показання свідка ОСОБА_2 із таким джерелом доказів, як протокол проведення слідчого експерименту від 19 листопада 2016 року, з чим необґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, який, неналежно проаналізувавши доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, дійшов помилкового висновку про недопустимість протоколу слідчого експерименту від 19 листопада 2016 року та висновку додаткової судово-медичної експертизи від 09 лютого 2017 року №34/2 як такого, що ґрунтується на даних протоколу зазначеного слідчого експерименту.
Натомість, у контексті ч. 4 ст. 95 КПК показаннями як процесуальним джерелом доказів є відомості, надані в судовому засіданні під час судового провадження. Правило, закріплене в цій нормі, має застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійному процесуальному джерелу доказів за вимогами ст. 95 цього Кодексу.
Якщо відомості повідомлено свідком під час проведення інших процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Таким чином, з огляду на зміст кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 23, 84, 95, 99, 103-105, 240 КПК, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.
Як неодноразово зазначав суд касаційної інстанції, апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених
ст. 404 КПК. У певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може
бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд
(ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності
й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.