Постанова
іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 736/559/19
провадження № 51-5188 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Бородія В.М., Вус С.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,
прокурора Сингаївської А.О.,
представника потерпілої Загальця О.М.,
захисника Дубовик Н.М.,
виправданого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2020 року щодо
ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270150000350, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Лупасове Корюківського району Чернігівської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Менського районного суду Чернігівської області від 4 грудня
2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим і виправдано за ч. 2 ст. 121 КК
у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього злочину.
Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо арешту і речових доказів у кримінальному провадженні.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 24 липня 2020 року залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 1 грудня 2018 року близько 20:00 в будинку
АДРЕСА_1 на ґрунті неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_2 металевим рогачем із дерев`яним держаком одного удару в праву частину обличчя. В результаті цього потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, у тому числі у вигляді субарахноїдальних крововиливів головного мозку правої скроневої, лобної долей, розчавлення частини лобної долі правої гемісфери головного мозку, від яких цього ж дня помер у Корюківській ЦРЛ.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
Потерпіла ОСОБА_2 у касаційній скарзі просить скасувати постановлену щодо ОСОБА_1 ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції
у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ретельно не перевірив викладених
в апеляційних скаргах доводів щодо необґрунтованого виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК, не надав на них відповідей, не спростував їх. Суть доводів потерпілої у скарзі зводиться до тверджень про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, цей суд дав помилкову оцінку доказам, внаслідок чого безпідставно виправдав ОСОБА_1 . Зокрема, потерпіла зазначає, що суд неправильно оцінив показання свідка ОСОБА_3, визнавши їх нелогічними, та безпідставно поклав в основу виправдувального вироку показання ОСОБА_1 і його дружини - свідка ОСОБА_4, які суперечать дійсним обставинам події та зібраним у справі доказам. Вважає, що
у кримінальному провадженні є достатньо доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 121 КК, яких не взято судом до уваги.
Захисник виправданого ОСОБА_1 - адвокат Дубовик Н.М. подала на касаційну скаргу потерпілої заперечення, в яких просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2020 року без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_2 - Загалець О.М. підтримав подану касаційну скаргу потерпілої і просив скасувати ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Прокурор не підтримала касаційну скаргу потерпілої і просила ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Виправданий ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Дубовик Н.М. заперечували проти задоволення касаційної скарги потерпілої і просили залишити судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави,
з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Потерпіла у касаційній скарзі зазначає про необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення та висновку суду апеляційної інстанції, який
з місцевим судом погодився, не навівши достатніх аргументів свого рішення.
На думку суду, ці доводи потерпілої не є слушними з огляду на таке.
За статтею 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведено. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді,
а саме та, яка свідчить про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив
і мета вчинення кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції дослідив зібрані у справі докази з додержанням вимог
ст. 23 КПК і, навівши у вироку відповідні обґрунтування, дійшов висновку про наявність підстав для виправдання ОСОБА_1 за обвинуваченням його
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Закріплене у ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).
Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Втім стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.