Постанова
Іменем України
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 757/63732/18
провадження № 61-5770св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач)
суддів: Ігнатенка В. М., Коротуна В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - держава Україна в особі Першого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2019 року у складі судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року в складі колегії суддів: Шахової О. В., Мазурик О. Ф., Саліхова В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Першого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Перший Київський ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області), Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю державного виконавця.
Позов мотивовано тим, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року, визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Першого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції (правонаступником якого є Перший Київський ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області) ОСОБА_3 щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом у частині стягнення з боржника ПАТ "Фінростбанк" на його ( ОСОБА_1 ) користь 547,68 дол. США.
Посилаючись на статтю 56 Конституції України, статті 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, просив відшкодувати за рахунок Державного бюджету України завдану йому майнову шкоду у розмірі 547,68 дол. США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на день фактичного виконання рішення суду та 3 % річних від зазначеної суми з дня виникнення деліктного зобов`язання 20 січня 2016 року до дня фактичного виконання рішення суду.
Також посилаючись на те, що в результаті неправомірної бездіяльності державного органу він зазнав моральних страждань, а тому виходячи з огляду на характер порушеного права, обсяг, глибину і тривалість завданих душевних страждань, приниження авторитету держави та довіри до її спроможності належного урядування, просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7 094,62 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов у частині стягнення майнової та моральної шкоди, виходив з того, що у виконавчому листі від 27 січня 2015 року № 761/13058/14-ц, виданому Шевченківським районним судом міста Києва, зазначено про стягнення з ПАТ "Фінростбанк" на користь ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими, але не сплаченими відсотками в сумі 547,68 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на 05 листопада 2014 еквівалентно 7 094,62 грн, відсотків за користування коштами в сумі 10,79 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на 05 листопада 2014 року еквівалентно 139,77 грн, 3 % річних в сумі 3,06 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на 05 листопада 2014 року еквівалентно 38,34 грн, а також пені в сумі 14 447,41 грн, проте державний виконавець безпідставно відкрив виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа лише на суму 13,89 дол. США та 14 447,41 грн, виходячи лише із заяви ОСОБА_1 .
Таким чином, виконавче провадження в частині суми 547,68 дол. США не було відкрито, а тому суд дійшов висновку про стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди (заборгованість за нарахованими, але не сплаченими відсотками) в сумі 547,68 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на 05 листопада 2014 року було еквівалентно 7 094,62 грн, як зазначено у виконавчому листі від 27 січня 2015 року № 761/13058/14-ц.
Ураховуючи характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), співмірність обсягу відшкодування моральної шкоди розміру майнової шкоди, засад розумності, виваженості та справедливості, майновий стан відповідача та інші обставини справи, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню сума в розмірі 1 000, 00 грн, що в цьому випадку є справедливою сатисфакцією.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2019 року змінено, зазначено порядок стягнення шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка. В іншій частині заочне рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що в результаті неправомірної бездіяльності виконавчого органу позивачу завдано майнової шкоди в сумі 547,68 дол. США, що на час винесення рішення, яке тривалий час не виконувалось (на 05 листопада 2014 року) становило еквівалент 7 094,62 грн.
Апеляційний суд відхилив посилання позивача на те, що при визначенні розміру моральної шкоди суд не врахував обставин справи та його доводів про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн, оскільки вони не впливають на правильність висновків суду першої інстанції при вирішенні цих вимог, тому що заподіяння моральної шкоди саме в такому розмірі позивач не довів.
Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку стягнення шкоди, оскільки, покладаючи відшкодування завданої шкоди на державу, суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з казначейського рахунка, а тому стягнення коштів з державного бюджету на користь особи проводиться шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені доводи
30 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду від 18 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Крім того, просить змінити резолютивну частину оскаржуваного рішення місцевого суду, вказати замість суб`єкта стягнення Державної казначейської служби України - Державний бюджет України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм матеріального і процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 6-40цс11, від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 464/3790/16-ц та № 373/2054/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не визначились із суб`єктним складом справи і помилково стягнули кошти із суб`єкта, який не є відповідачем у цій справі, оскільки відповідачем є держава Україна, а тому оскаржувані рішення підлягають зміні в частині визначення суб`єкта стягнення, кошти на відшкодування шкоди підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Також заявник не погоджується з визначенням судами стягнення майнової шкоди у сумі 7 094,62 грн, оскільки суд має керуватися принципом відшкодування шкоди у повному обсязі і виходити саме із суми 547,68 дол. США. У разі зазначення в рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні, стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Позивач заперечує проти зменшення судами попередніх інстанцій розміру моральної шкоди, вважає це зменшення надмірним та не погоджується з відмовою суду першої інстанції щодо застосування статті 625 ЦК України.
Відзив до суду касаційної інстанції не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 757/63732/18 з Печерського районного суду м. Києва.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року справу № 757/63732/18 призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з виконавчим листом № 761/13058/14-ц, виданим Шевченківським районним судом міста Києва 27 січня 2015 року, з ТОВ "Фінростбанк" на користь ОСОБА_1 стягнено заборгованість за нарахованими, але не сплаченими відсотками в сумі 547,68 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на 05 листопада 2014 року еквівалентно 7 094,62 грн, відсотки за користування коштами в сумі 10,79 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на 05 листопада 2014 року еквівалентно 139,77 грн, 3 % річних в сумі 3,06 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на 05 листопада 2014 року еквівалентно 38,34 грн. Стягнуто також пеню в сумі 14 447,41 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 січня 2016 року, визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Першого Київського ВДВС Одеського міського управління юстиції Алієва А. Т. о. щодо відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 27 січня 2015 року № 761/13058/14-ц, виданим Шевченківським районним судом міста Києва. Встановлено, що виконавче провадження про стягнення на користь ОСОБА_1 547,68 дол. США, що за еквівалентом становить 7 094,62 грн, відкрито не було, у постанові головного державного виконавця вказано про відкриття виконавчого провадження лише в частині стягнення 13,89 дол. США та 14 447,41 грн, виходячи із заяви ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив відшкодувати за рахунок Державного бюджету України завдану йому майнову шкоду у розмірі 547,68 дол. США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на день фактичного виконання рішення суду та 3 % річних від зазначеної суми, з дня виникнення деліктного зобов`язання 20 січня 2016 року до дня фактичного виконання рішення суду, а також 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частини першої статті 129-1 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства; суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.