ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 420/4115/20
адміністративне провадження № К/9901/30428/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №420/4115/20
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Бутенком А.В.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., Градовського Ю.М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 15 травня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність прокуратури Київської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку у сумі 21830,86 грн;
1.2. стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 21 830,86 грн;
1.3. стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач указує, що наказом прокуратури Київської області від 17 квітня 2020 року його звільнено з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 22 квітня 2020 року. Проте, при звільненні йому не виплачена вихідна допомога, яка, на переконання позивача, повинна бути сплачена при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку на підставі статті 44 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
3.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, дійшов висновку, що позивач при звільненні з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру" не набув права на отримання вихідної допомоги, оскільки Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплату вихідної допомоги.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
4. 13 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
5. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 823/244/16 та від 08 жовтня 2019 року у справі № 823/263/16.
5.1. Скаржник наполягає, що приписами Закону України "Про прокуратуру" та Кодексу законів про працю України, з урахуванням змін відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-IX, передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин, пов`язаних з проходженням служби в органах прокуратури, не застосовуються норми Кодексу законів про працю України. І такий перелік не включає виплату вихідної допомоги.
5.2. На переконання позивача, на момент звільнення він набув право на отримання вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а тому відповідач зобов`язаний був виплатити йому відповідну вихідну допомогу при звільненні. Тому, не виплативши позивачу вихідну допомогу при звільненні, відповідач не здійснив повний розрахунок, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку з 23 квітня 2020 року (дня наступного за днем звільнення) по день постановлення судом рішення у цій справі.
6. 13 листопада 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколов В.М.
7. Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 10 лютого 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція інших учасників справи
9. 18 грудня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому проти доводів та вимог касаційної скарги заперечує і просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
9.1. Зокрема, наполягає на тому, що позивач не набув право на отримання вихідної допомоги, оскільки він був звільнений на підставі та у порядку встановленими Законом України "Про прокуратуру", якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні.
Установлені судами фактичні обставини справи
10. ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 26 липня 2010 року, що підтверджується записами № 6-21 у трудовій книжці позивача.
11. Наказом прокуратури Київської області від 17 квітня 2020 року № 161к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Київську область прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 22 квітня 2020 року.
12. 05 травня 2020 року позивач надіслав до прокуратури Київської області запит про надання публічної інформації з вимогою повідомити чи була йому нарахована та виплачена при звільненні вихідна допомога у порядку статті 44 Кодексу законів про працю України.
13. Листом від 12 травня 2020 року № 27-96 вих-20 відповідач повідомив, що вихідна допомога позивачу у порядку статті 44 Кодексу законів про працю України не виплачувалася.
Джерела права
14. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
16. Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
17. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
18. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
19. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, такого змісту: "на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
20. Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
21. Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
22. Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
23. Частиною четвертою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
24. При цьому, Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
25. Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку <…>.
26. Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
27. Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
28. Пунктом 4 розділ ІІІ Порядку № 100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.