УХВАЛА
09 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 903/1030/19
Провадження № 12-4гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Лешика Ігоря Івановича (далі - ФОП Лешик, Позивач) на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 (головуючий - Філіпова Т. Л., судді: Мельник О. В., Бучинська Г. Б.) та рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2020 (суддя Гарбар І. О.)
за позовом ФОП Лешика
до Луцької міської ради (далі - Рада, Відповідач)
про визнання поновленим договору оренди землі,
ВСТАНОВИЛА:
ФОП Лешик звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Ради про визнання поновленим договору оренди землі, укладеного між ними 16.06.2009 (далі - Договір).
Позовна заява мотивована тим, що Договір поновив свою дію на той самий строк і на тих самих умовах в порядку, передбаченому частиною шостою статті 33 Закону України "Про орендну землі" (далі - Закон), оскільки після закінчення строку його дії Позивач продовжив користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, а Рада протягом місяця після закінчення строку дії Договору не висловила заперечень проти його поновлення на тих самих умовах.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.02.2020 у справі № 903/1030/19, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ФОП Лешик порушив пункт 8 Договору та не повідомив Раду за 30 днів про намір скористатися переважним правом на його поновлення на новий строк; в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що Позивач користувався земельною ділянкою та сплачував орендну плату після закінчення строку дії Договору; право Позивача на поновлення Договору припинилось, оскільки в матеріалах справи відсутні докази узгодження сторонами істотних умов Договору, а ФОП Лешик не звертався до Ради з листом-повідомленням про намір його поновити.
Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами суду першої інстанції стосовно необхідності виконання ФОП Лешиком обов`язку повідомити Ради про намір продовжити договір у строки, передбачені Законом та Договором, та не досліджував надані Позивачем докази відсутності заборгованості з орендної плати, оскільки врахував межі апеляційного перегляду справи та відсутність обґрунтувань неможливості подати такі докази до суду першої інстанції. При цьому колегія суддів зауважила, що ці докази не впливають на висновок про необхідність відмовити у позові, оскільки в матеріалах справи відсутні докази виконання ФОП Лешиком вищевказаного обов`язку з повідомлення Ради.
08.07.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Суд) надійшла касаційна скарга Позивача, у якій він просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 і ухвалили нове рішення про задоволення позову.
ФОП Лешик мотивував подану скаргу тим, що суди неправильно застосували частину шосту статті 33 Закону без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 05.06.2019 у справі № 915/1004/18, постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, зокрема, що підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені частинами першою-п`ятою статті 33 Закону, не пов`язані з відповідними підставами, передбаченими частиною шостою цієї статті, а повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених цією нормою, не вимагається.
Також Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми статті 86 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК України) щодо оцінки доказів, оскільки він подав до апеляційного суду довідки про відсутність заборгованості з орендної плати за Договором, однак колегія зауважила, що ці докази не впливають на висновок про необхідність відмовити у позові.
Ухвалою від 09.10.2020 Суд відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою, а ухвалою від 14.01.2021 передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16?ц та № 159/5756/18, зокрема, що виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проєкт додаткової угоди. Порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону. І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Ухвала про передачу мотивована, зокрема, тим, що застосування вищевказаного підходу до поновлення дії договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах в разі продовження користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку його дії та відсутності заперечень орендодавця щодо цього нівелює закладений законодавцем механізм автоматичної пролонгації договору оренди (частина шоста статті 33 Закону) та позбавляє орендаря, якому згідно зі статтею 27 Закону забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку, додаткових гарантій стабільності орендних правовідносин, які знайшли своє відображення шляхом закріплення у законодавстві пролонгації договору оренди землі як самостійного механізму продовження строку його дії.
Також колегія суддів вважає, що переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк (частини перша-п`ята статті 33 Закону) потрібно відрізняти від поновлення договору оренди землі (частина шоста статті 33 вказаного Закону), а ототожнення цих двох відмінних правових конструкцій є безпідставним, оскільки при поновленні договору відбувається продовження договірних відносин після закінчення строку договору оренди земліна той же строк та з умовами, що були передбачені у договорі оренди землі, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і відсутні заперечення орендодавця протягом одного місяця. Сутністю ж переважного права є укладення договору оренди землі на новий строк зі встановленням за домовленістю сторін умов, відмінних від існуючих, а не його автоматичне поновлення. Тобто переважне право орендаря стосується укладення нового договору оренди землі на новий строк і з новими умовами.
Посилаючись на внесення 05.12.2019 змін до законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів звертає увагу на розмежування понять "переважне право на укладення договору оренди землі" та "поновлення договору оренди землі", що, на її думку, підтверджує відмінність зазначених понять та відповідних правових механізмів реалізації, а також, що з прийняттям діючого Земельного кодексу України в ньому було запроваджено концепцію "мовчазної згоди", яка передбачає, що окремі рішення, зокрема, пов`язані із суб`єктами владних повноважень, вважаються прийнятими за умови дотримання вимог чинного законодавства, незалежно від їх волі з метою попередження корупційних явищ, спрощення процедурних моментів та забезпечення захисту прав і законних інтересів суб`єктів земельних правовідносин. Колегія зазначає, що подібний підхід знайшов своє вираження у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та застосовувався як усталена судова практика господарськими судами при вирішенні відповідної категорії спорів.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що законодавець ототожнив не поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі" (за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.09.200 у справах № 313/350/16-ц і №159/5756/18), а поняття "укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі". Натомість "переважне право" стосується процедури та порядку, які можуть бути реалізовані стороною відповідно до норм частин першої-п`ятої статті 33 Закону в редакції, яка була чинною до 15.07.2020.