ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 815/3930/16
адміністративне провадження № К/9901/36364/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
представників позивача Міщенка А.Л., Тіхова О.С.,
представника відповідача Олексюка Р.З.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Бутенка А.В. від 06 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Танасогло Т.М., суддів Бойка А.В., Яковлєва О.В. від 06 грудня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕДІС Україна" до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕДІС Україна" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Тернопільській області; далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 березня 2016 року №000062201.
Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків Інспекції про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ), оскільки господарські операції по реалізації Товариством тютюнових виробів (далі - товари), під час придбання яких суми податку включені до складу податкового кредиту, є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів, тому такі товари використані у межах господарської діяльності позивача й підстави для збільшення податкових зобов`язань з ПДВ відсутні.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24 березня 2016 року №000062201.
Рішення судів обґрунтовано тим, що операції по поставці товарів між позивачем та його контрагентом (ПП "Торгівля та Дистрибьюція") є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а тому, за висновком судів, позивач правомірно та у відповідності до положень статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) формував податковий кредит за операціями, що є господарською діяльністю платника податку. Суди зазначили, що висновки контролюючого органу про нереальність операцій по реалізації Товариством товарів на адресу ПП "Торгівля та Дистрибьюція" й, як наслідок, про заниження позивачем ПДВ за результатами цих операцій фактично ґрунтується лише на наданих у межах кримінального провадження поясненнях працівників контрагента, однак повідомлені ними обставини спростовуються іншими доказами, що містяться у справі.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум ПДВ. Зазначає, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, оскільки перевіркою встановлено, що доставка товарів повинна була здійснюватися за певними адресами, а їх отримання - відповідними працівниками контрагента, однак в межах кримінального провадження допитано одну з таких осіб, яка повідомила, що за адресою, де вона працювала, ПП "Торгівля та Дистрибьюція" займалось торгівлею б/у холодильниками, шинами та стелажами, й тютюнових виробів вона не отримувала й не відвантажувала, такі вироби не постачались; судами не враховано й обставин того, що за однією з адрес постачання знаходиться автобусна зупинка з вбудованим магазином " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", який належить іншій особі, й складських приміщень там немає; згідно зібраної податкової інформації виявлено нереальні господарські операції з придбання/продажу товарів/послуг ПП "Торгівля та Дистрибьюція", а також встановлено відсутність його посадових осіб за податковою адресою.
За висновком контролюючого органу, оскільки перевіркою не підтверджено використання позивачем товарів для здійснення своєї господарської діяльності, під час придбання яких суми податку включені до складу податкового кредиту, Товариство зобов`язано нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ у силу вимог пункту 198.5 статті 198 ПК України.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Справу призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Тернопільській області як відокремленим підрозділом Державної податкової служби України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу, просив їі задовольнити, надавши відповідні пояснення; представники позивача проти доводів та вимог останньої заперечили, вважаючи їх безпідставними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ "ТК "Мегаполіс-Україна" (в результаті реорганізації - ТОВ "ТЕДІС Україна") з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року складено акт №749/14-09/30622522 від 24 лютого 2016 року, у якому встановлено порушення позивачем вимог, зокрема: пункту 187.1 статті 187, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ у вересні-грудні 2014 року на загальну суму 17658149,00 грн.
Встановлені в акті перевірки порушення мотивовані заниженням позивачем зобов`язань з ПДВ внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку по операціям з придбання товарів (тютюнових виробів), які в подальшому використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, адже перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення господарських відносин позивача із ПП "Торгівля та Дистрибьюція" щодо реалізації таких товарів. Як на підставу для такого висновку контролюючий орган вказує на те, що згідно зібраної податкової інформації та даних досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015210000000119 допитаний комірник ПП "Торгівля та Дистрибьюція" гр. ОСОБА_1 повідомив, що за адресою, де він працював, вказане підприємство займалось торгівлею б/у холодильниками, шинами та стелажами, тютюнових виробів він не отримував й не відвантажував, такі вироби не постачались; допитана землевпорядник Гостомельської селищної ради гр. ОСОБА_2 вказала на те, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться автобусна зупинка з вбудованим магазином " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яка належить ФОП ОСОБА_3, й складських приміщень там немає.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 березня 2016 року №000062201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в загальному розмірі 26487223,50 грн., у тому числі за основним платежем - 17658149 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8829074,50 грн.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт "а").
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як визначено підпунктом "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).